Становлення і розвиток професійної бандурної освіти в Україні (ХVIІ – перша половина ХХ ст.) - Автореферат

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. ДУБАС Оксана ІванівнаАВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства Роботу виконано на кафедрі інструментальної музики Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка ТЕРЕЩЕНКО Алла Костянтинівна, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, провідний науковий співробітник Захист відбудеться 23.05.2002 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01 Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.Кобзарство, що сягає корінням в епоху Київської Русі за довгий час свого розвитку стало видатним надбанням національної культури, філософсько-естетичним осмисленням реалій буття, а також важливим чинником активізації волелюбних ідей народу у найважчі періоди його соціально-історичного розвитку. Натомість воно залишається надійним підґрунтям впровадження нових форм бандурного мистецтва: виконавство презентує світові нові імена бандуристів-віртуозів, створюються оригінальні бандурні ансамблі, традиційний репертуар поповнюють художньо значні авторські твори, поширюється і удосконалюється професійна бандурна освіта в середніх і вищих навчальних закладах. ХХ ст. наукові розробки П.Житецького, М.Лисенка, Ф.Колесси, О.Сперанського, Д.Ревуцького, Г.Хоткевича, П.Мартиновича, Ф.Дніпровського, К.Грушевської та ін. доводять наявність професійної кобзарської освіти, що сформувалась в середовищі трьох кобзарських шкіл: Чернігівської, Полтавської та Зіньківської. Опрацьовано роботи з історії України (Д.Яворницького, М.Аркаса, М.Грушевського, І.Крипякевича, В.Винниченка та ін.), з історії української музики (Історія української музики в шести томах - ред. Вивчення, аналіз, систематизація цих матеріалів показали, що сьогодні ще немає дослідження, яке б поєднало великий спектр проблем кобзарської освіти та виконавства, зокрема, історії становлення і розвитку в професійному кобзарському мистецтві освітянських осередків та закладів спеціалізованого навчання (кобзарських братських шкіл та окремих авторських шкіл).Одним із перших музичних закладів, де почали викладати гру на бандурі, була Глухівська школа співів та інструментальної музики, заснована, в 1730 р. імператрицею Анною Іоанівною, за сприяння гетьмана України К.Розумовського. Значним поштовхом для розвою професійних засад кобзарського мистецтва стало створення теоретично-практичних курсів гри на бандурі: Г.Хоткевича (1909р.), М.Злобінцева (Домонтовича) (1913р), В.Шевченка (1913-1914р.), В.Овчинникова (1914 р.). У видавництві Львівського Наукового товариства виходить теоретична частина “Підручника гри на бандурі” Г.Хоткевича (1909 р.), що став першою фаховою працею в бандурній практиці і створив умови для написання, згодом, багатьох посібників гри на бандурі (кобзі). В 30-х рр. у Львові розпочав творчу діяльність З.Штокалко, який виступав у складі тріо бандуристів із Ю.Сінгалевичем та Ф.Якимцем Він вчиться у К.Місевича майструвати інструменти, збирає і аранжує фольклор Західної України, вивчає наукові праці Ф.Колесси, Г.Хоткевича, систематично вдосконалює власну виконавську майстерність, а також працює над репертуарним збірником для викладачів гри на бандурі. Протягом 1922-1932 рр. Г.Хоткевич написав ряд наукових праць, присвячених проблемі модернізації інструмента та дослідженню ролі бандури в процесі історичного розвитку української нації (“До історії кобзарської справи” (1927 р.), “Спомини про мої зустрічі зі сліпими” (1928 р.), “Два поворотні пункти в історії бандурного мистецтва” (1928 р.), “Про кобзу - бандуру” (1928 р.), “Уваги до терціяльного етюду” (1928 р.), “Короткий курс гри на бандурі” (1931 р.), “Бандура та її можливості”).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ