Становлення і розвиток преси Києва (1835–1917): типологія, проблематика, національна спрямованість - Автореферат

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікаційРобота виконана на кафедрі історії журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Сидоренко Наталія Миколаївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, завідувач кафедри історії журналістики Захист відбудеться “8” вересня 2008 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м.Періодичні видання як свідки своєї епохи відтворюють живу картину тогочасного життя, дають можливість обєктивно подивитися на минуле українського народу. Існує ймовірність того, що ця кількість також не є остаточною, бо не всі часописи, зафіксовані в каталогах і довідниках чи згадані в спогадах і в пресі, досі виявлено, не вся періодика описана у допоміжних джерелах. Актуальність вибору теми дисертаційної роботи зумовлена також необхідністю зясувати й дати наукове підтвердження, що саме Київ, а не інші міста Російської імперії (крім, зрозуміло, двох столиць - Санкт-Петербурга і Москви), у визначений період мав чималу за кількістю й різноманітну за напрямами пресу. Не випадково Києву тут належить першість серед усіх східних губерній: від 1903-го до 1917 р. зявилося 95 українськомовних і 7 двомовних (українською і російською) видань. До національної періодики Києва належать і такі провідні російськомовні видання, як “Киевлянин”, “Киевская старина”, “Археологическая летопись Южной России” та інші, адже у своїх етнографічних, краєзнавчих, історичних матеріалах вони висвітлювали суто українське минуле, а не ту історію, якої дотримувалася офіційна імперська наука.ХХ ст.)” визначила основні етапи історії видання; на підставі архівних та опублікованих джерел проаналізувала науково-громадську діяльність редакції журналу; охарактеризувала проблемно-тематичне наповнення публікацій видання та визначила його роль в українському історіографічному процесі. У книзі “Лишусь навіки з чужиною...” у розділі “Журналіст, редактор, видавець” історик висвітлює публіцистичну діяльність І. Всього зібрано, оброблено та проаналізовано 814 видань: українськомовних - 95, російськомовних - 669, іншомовних - 34 (серед них на ідиші - 6, польською - 25, чеською - 2, французькою - 1), двомовних - 15 (серед них російською та українською - 7, російською та польською - 3, російською та французькою - 1, російською та чеською - 4), чотиримовних (російська, польська, чеська, французька) - 1 видання. Виходячи зі специфіки проблемно-тематичного наповнення, орієнтуючись на визначення понять за “Великим тлумачним словником сучасної української мови” та спираючись на вже існуючі дослідження, не створюючи власної типологічної системи, київську пресу поділено на 11 груп, а саме: універсальна група - 120 видань, громадсько-політична - 100, релігійно-духовна - 34, професійна - 102, науково-освітня - 185, мистецька - 139, сільськогосподарська - 55, торгово-економічна - 19, промислово-виробнича - 7, рекламно-довідкова група - 42 видання, видання телеграм - 11. За періодичністю пресу поділено на такі групи: одноденні - 3 видання, щоденні - 103, тижневі - 144, двотижневі - 73, щомісячні - 94, двомісячні - 9, щодекадні - 1, щоквартальні - 9, піврічні - 7, щорічні - 21; такі, що виходили двічі на тиждень, - 15, тричі на тиждень - 13 видань.посідаючи важливе місце в суспільному та духовному житті всієї Східної України, преса Києва 1835-1917 рр. й досі залишається “відкритою темою” для науки. Аналіз історіографії теми засвідчує, що в радянські часи науковці досліджували здебільшого більшовицькі та радянські періодичні видання, залишаючи поза увагою весь пласт газет і журналів. Лише з проголошенням незалежності України склалися умови для обєктивного дослідження всієї періодичної преси як цілісної системи. Виявлено і систематизовано 814 видань, що дало змогу простежити появу та функціонування різноманітних типологічних груп видань.

Основний зміст роботи