Становлення і розвиток наукових засад українознавства (90-ті рр. ХІХ – перша третина ХХ ст.) - Автореферат

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наукРобота виконана на кафедрі українознавства Тернопільського національного економічного університету, у відділі історичних і теоретико-методологічних проблем українознавства Науково-дослідного інституту українознавства МОН України. Науковий консультант: Калакура Ярослав Степанович, доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу історичних і теоретико-методологічних проблем українознавства Науково-дослідного інституту українознавства МОН України. Борисенко Валентина Кирилівна, доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу національної культури Науково-дослідного інституту українознавства МОН України; Захист відбудеться "5" червня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.126.01 в Науково-дослідному інституті українознавства МОН України (01135, м.Суспільні виклики обєктивно зумовлюють потребу наукового осмислення буття українського народу в цілісності, а це спроможне забезпечити українознавство як інтегративна система знань про Україну та українство. Дисертаційна робота виконана в межах науково-дослідної теми "Джерела та історіософські засади українознавства як науки та навчальної дисципліни" (номер державної реєстрації 0104 V 003354), що належить до Комплексної наукової програми Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України. Предметом дисертаційної роботи визначено процес визрівання, становлення і тенденції розвитку наукових основ українознавства як цілісної системи знань про Україну та українців. · проаналізувати процес структурно-організаційного розвитку українознавства, становлення його освітніх і дослідницьких інституцій, акцентуючи увагу на виокремленні українознавчого сегмента в структурі науки загалом і його трансформації в інтегровану систему знань про Україну та українців, на ролі вчених Харківського, Київського, Одеського, Львівського і Чернівецького університетів, їхніх українознавчих осередків; На основі системного аналізу досліджено процес визрівання, становлення і розвитку наукових засад українознавства, розкрито їхню суть і значення для інституціалізації комплексної системи знань про Україну та українців; зясовано концептуальні підходи фундаторів наукового українознавства до визначення його завдань і функцій, а також до організаційного розвитку українознавства, становлення його освітніх і дослідницьких інституцій; виокремлено українознавчий компонент у структурі всієї науки, внесок у його збагачення учених Харківського, Київського, Одеського, Львівського і Чернівецького університетів, наукових товариств; реконструйовано специфіку розгортання українознавчих студій в УСРР, на території Західної України та в еміграції, якісні зміни у формах і змісті наукових досліджень в період українського державотворення 1917-1920 рр.; простежено процес радянізації українознавства в контексті політики "українізації", його згортання і заборону в умовах утвердження тоталітарного режиму й проведення антиукраїнських репресій; узагальнено досвід, отримано повчальні уроки і відповідно до цього сформульовано пропозиції щодо подальшого розвитку українознавчих досліджень і підвищення їхньої ролі на сучасному етапі.У першому з них - "Методологічні засади дослідження" - розглянуто теоретичні й методологічні основи осмислення процесу визрівання, становлення та утвердження наукових методів і принципів українознавчого пізнання, проаналізовано історіософську базу українознавства як цілісну скарбницю знань про Україну та українців. Аналіз сучасного етапу формування методологічних складників українознавства дав змогу визначити провідну роль у цьому напрямку вчених Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки, а також інших академічних установ. Хронологічні межі першого з них повязані з рубежем ХІХ-ХХ ст., коли поряд з розгортанням досліджень про Україну й українців було започатковано історіографію українознавства. Початок другого етапу припадає на період Української революції і національного державотворення 1917-1920 рр. Саме на цій стадії розвитку українознавства відбулася його легітимація в університетах Києва, Камянця-Подільського, Харкова, Одеси та в установах Української Академії наук тощо. Проаналізувавши стан вивчення проблеми на сучасному етапі, можна зробити висновок, що наявні наукові праці не дають змоги вичерпно відповісти на питання, які стосуються опрацювання наукових засад українознавства, забезпечення його статусу як інтегрованої системи знань про Україну та українців.На основі аналізу становлення і розвитку наукових засад українознавства сформульовано такі узагальнюючі положення: · історіографічний аналіз опублікованих праць з історії українознавства, виявлена і сформована джерельна база дали змогу визначити три етапи цього історичного процесу: визрівання, становлення та розвиток його наукових засад. ХІХ ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ