Становлення і розвиток державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі (1945–1991 рр.) - Автореферат

Національна академія наук україни Українське товариство охорони памяток історії та культуриРобота виконана у відділі культурної спадщини Центру памяткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони памяток історії та культури Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент Ластовський Валерій Васильович, Київський національний університет культури і мистецтв, завідувач кафедри теорії та історії держави і права кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, Гершкович Яків Петрович, Інститут археології НАН України Розкриваються етапи формування вертикально інтегрованої державної системи охорони культурної спадщини, її адміністративно-правових механізмів на прикладі діяльності спеціально уповноважених органів з охорони культурної спадщини виконавчих комітетів обласних рад депутатів. Період з 1945 до 1991 року став плідним часом у формуванні радянської системи охорони культурної спадщини, яка пройшла різні етапи свого розвитку від повного нехтування охороною окремих видів памяток до поступового визнання цих обєктів. Раскрываются этапы формирования вертикально интегрированной государственной системы охраны культурного наследия, ее административно-правовых механизмов на примере специально уполномоченных органов охраны исполнительных комитетов областных советов депутатов.Актуальність теми дослідження визначається послідовною реалізацією в Україні заходів, які враховують кращий вітчизняний і міжнародний досвід у галузі охорони культурної спадщини та вимагають нового погляду на ці надбання в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Становлення і розвиток державної системи охорони культурної спадщини відбувалися саме в радянський період існування української держави. Історичний досвід підтверджує складність і величезну відповідальність роботи із забезпечення охорони культурної спадщини, а дослідження цього процесу сприяло формуванню окремої наукової галузі - памяткознавства. Цінного і багатогранного досвіду при становленні та розвитку державної системи охорони культурної спадщини набуто в досліджуваний період у Донбасі. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до науково-дослідної теми Центру памяткознавства НАНУ та УТОПІК "Практика застосування теоретико-методичних засад збереження культурної спадщини України" (держреєстраційний № 0104U004774), у контексті реалізації "Державної програми паспортизації обєктів культурної спадщини на 2003 - 2010 роки", а також "Регіональної програми паспортизації обєктів культурної спадщини на 2003-2010 роки", "Охорона культурної спадщини (памяток історії та монументального мистецтва) на 2008 - 2010 роки" у Луганській області.У першому розділі дисертаційного дослідження "Історіографія, джерельна база та методологічні основи дослідження" аналізуються найважливіші наукові роботи та джерела, які було використано при написанні праці, розглянуто основні методи, що сприяли досягненню мети дослідження і розвязанню поставлених завдань. Шовкопляса з охорони памяток археології знайшли відображення в монографії "Археологічні дослідження на Україні (1917-1957)" (1957). Шаповалов публікують наукові роботи, присвячені історії вивчення й охорони археологічних памяток в Україні, зверненню до замовчуваних сторінок історії та поверненню забутих імен видатних учених, вивченню та охороні памяток археології на території Донецької області. Серед найкращих областей УРСР, які багато зробили з обліку памяток історії, археології, архітектури і мистецтва, була відзначена Луганська. Широке коло питань, повязаних з охороною і вивченням нерухомих памяток історії та культури, розглянуто в колективній монографії "Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження і збереження" (1998), що побачила світ за редакцією В. Горбика.На підставі опрацьованих архівних матеріалів та літератури можна зробити ряд висновків щодо цілісної картини становлення та розвитку державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі в 1945-1991 рр. Історіографічний аналіз наукової літератури свідчить, що у вітчизняній історіографії відсутнє спеціальне дослідження з вивчення історії становлення та розвитку державної системи охорони культурної спадщини в Донбасі у повоєнний час до років незалежності. А починаючи з 1970-х років товариство фактично стає державним органом - Міністерством з охорони памяток історії та культури з широко розгалудженою мережею активістів, потужною фінансовою базою та всебічною підтримкою своєї діяльності на всіх щаблях державної та партійної влади. Вперше розроблена періодизація розвитку державної системи охорони культурної спадщини в Донбасі 1945-1991 рр., що зумовило виділення трьох основних етапів, які в основному корелюються із загальним розвитком держави, ґенезою памяткоохоронного законодавства та практикою його реалізації в регіоні: 1) 1945-1952 рр.

2. Основний зміст дисертації