Стан зовнішньосекреторної функції підшлункової залози у хворих на цукровий діабет - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ національний медичний університет імені О.О. богомольцяОбстежено і проліковано 220 пацієнтів віком від 18 до 60 років: із ЦД 1-го типу - 68 хворих, із ЦД 2-го типу - 152 пацієнти, а також 60 осіб без діабету. У більшості (51,8%) хворих на ЦД 1-го та 2-го типів встановлено наявність ЗСНПЗ різного ступеня. Дослідження ФЕ-1 у динаміці лікування хворих на ЦД показало, що у пацієнтів із ЗСНПЗ легкого та середнього ступеня мала місце вірогідна позитивна динаміка показників ФЕ-1. У групі обстежених, які не отримували замісної ферментної терапії, вміст глікованого гемоглобіну склав (9,5 ± 1,7)%, а для хворих, яким проводили лікування ферментними препаратами, цей показник поліпшився більшою мірою і дорівнював (8,6 ± 0,9)% (Р <0,05). Метод діагностики зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози шляхом визначення фекальної елатази-1 має цілу низку суттєвих переваг: висока чутливість і специфічність, простота виконання, відсутність необхідності у спеціальній дієті, міжнародна стандартизація.У медичних закладах України на обліку перебуває близько 1 млн. хворих на ЦД, більшість із них (85-90%) - хворі на ЦД 2-го типу (М.Д. Зокрема, на особливу увагу заслуговує питання про частоту, причини та характер порушень зовнішньосекреторної функції підшлункової залози (ЗСФПЗ), що, за даними деяких авторів, може спостерігатися майже у 50% хворих на ЦД незалежно від типу захворювання (В.Г. Підшлункова залоза має великий запас функціональної міцності, клінічно встановити її зовнішньосекреторну недостатність на ранніх стадіях, коли немає вираженої діареї та стеатореї, доступними в Україні методами на сучасному етапі дуже важко. На жаль, сучасні неінвазійні методи визначення порушень ЗСФПЗ в Україні застосовуються рідко, у звязку з чим лікування ЗСНПЗ носить суто емпіричний характер, результати замісної терапії ферментами нерідко бувають незадовільними, оскільки вона часто проводиться не за показаннями, наприклад за стеатореї непанкреатичного генезу. Дисертаційну роботу виконано у рамках НДР "Вивчення вираженості деяких факторів ризику серцево-судинної патології у хворих на цукровий діабет 2-го типу та метаболічний синдром" (номер державної реєстрації 0103U000590) і "Вивчити чинники розвитку мікро-та макроангіопатій з метою розробки методів їх попередження та оптимізації патогенетичної терапії" номер державної реєстрації 0107U002118), що виконувалися і виконуються у відділі профілактики та лікування цукрового діабету Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України у відповідності до тематичного плану та у межах галузевої програми МОЗ України.Для досягнення мети та вирішення поставлених задач було обстежено та проліковано 220 хворих на ЦД 1-го і 2-го типів, із них 90 осіб (40,9%) чоловічої статі та 130 - жіночої (59,1%), віком від 18 до 60 років, із тривалістю захворювання від 1 до 24 років. Визначення типу цукрового діабету проводили на підставі клінічної картини захворювання, характеру перебігу хвороби, віку її виникнення, необхідності інсулінотерапії. До контрольної групи було включено 60 пацієнтів (20 осіб без ЦД та гастроентерологічних захворювань, 20 хворих із клініко-лабораторними ознаками ЗСНПЗ на тлі хронічного панкреатиту та 20 пацієнтів із синдромом подразненої кишки з переважанням діареї). Серед пацієнтів із ЦД 1-го та 2-го типів переважали хворі з рівнем глікованого гемоглобіну 7,6-8,9% : 31 і 64 хворих відповідно. У стані декомпенсації (рівень глікованого гемоглобіну складав понад 9,0%) перебували 24 пацієнти із ЦД 1-го типу та 52 хворих на ЦД 2-го типу.У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та вирішення науково-практичного завдання внутрішньої медицини, яке полягає в уточненні стану зовнішньосекреторної функції підшлункової залози у хворих на цукровий діабет, її звязку з типом, перебігом і станом компенсації ЦД, підвищенні ефективності діагностики ЗСНПЗ за допомогою визначення фекальної елатази-1, удосконаленні лікування хворих на ЦД з урахуванням наявності та тяжкості ЗСНПЗ. У хворих на ЦД відбувається вірогідне зниження середніх рівнів концентрації ФЕ-1 (127 ± 18) мкг/г порівняно з нормальними показниками (> 200 мкг/г) незалежно від типу ЦД (112 ± 14 для ЦД 1-го типу та 142 ± 22 мкг/г для ЦД 2-го типу, Р > 0,05). Частота виявлення ЗСНПЗ не різниться між хворими на ЦД 1-го та 2-го типів (51,4 і 52% відповідно, Р > 0,1), натомість у пацієнтів із ЦД 2-го типу вірогідно частіше, ніж в осіб із ЦД 1-го типу виявляється ЗСНПЗ легкого ступеня (38 і 22,9% відповідно, Р <0,05) і вірогідно рідше - ЗСНПЗ тяжкого ступеня (7,6 і 25,7% відповідно, Р <0,01). У значної кількості обстежених (34,3% хворих на ЦД 1-го типу та 44,3% хворих на ЦД 2-го типу) класичних клінічних ознак ЗСНПЗ не було, вона виявлялася лише за даними визначення ФЕ-1.

Основний зміст