Стан збереження української народнопісенної епіки на терені Донеччини - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана на кафедрі української літератури і фольклористики Донецького національного університету. Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Мишанич Степан Васильович, Донецький національний університет, завідувач кафедри української літератури і фольклористики Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор Захист дисертації відбудеться 22 березня 2001 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.13 при Львівському національному університеті ім.Відкидаючи імперські та більшовицькі постулати відвічного російства на терені південно-східних районів України, культивовані впродовж століть потужною імперською ідеологічною машиною, ми повертаємося до своєї історії, не сфальсифікованої замовними придворними псевдовченими, апологетами єдинонеділимства та утворення єдиної “історичної спільності - радянського народу”. Факт виокремлення цих пісень як предмета дисертаційного дослідження не є випадковим, адже на матеріалі історичних пісень виразніше й повніше, ніж на інших жанрах, позначаються найменші зміни в історичному житті народу, в них знаходять своє відбиття найтонші нюанси тих почуттів і мрій, якими живе народ, а балади випромінюють високу й мудру народну етику людських відносин, настроюють на захист свободи й справедливості, вірності й чесності, збуджують прагнення опору всякому гнобленню й кривді, зраді й підступності. Із 20 тисяч записів, які нагромаджені в архіві Донецького центру української культури і літератури, предметом свого дослідження ми обрали історичні пісні та балади, тобто жанри, що привертали увагу вчених із часу становлення української фольклористики як науки. Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні стану збереження української фольклорної традиції в Донецькому регіоні на матеріалі двох показових у цьому плані жанрів - історичних та баладних пісень, які якнайвиразніше ілюструють стан збереження традиційного історичного мислення народу, збереження естетичних та етичних норм, які регулюють норми поведінки в межах родини та суспільства. Поставлена мета передбачає розвязання наступних головних завдань: на матеріалі донецьких записів простежити стан збереження історичних пісень та балад, їх місце в жанровій системі фольклору загалом;У Висновках дисертант констатує передумови формування етнічного конгломерату Донеччини, зазначаючи при цьому перевагу української етнічної домінанти, етапи становлення і розвитку української культури як переважаючого сегменту на полікультурному полі Донеччини, етапи формування уснопоетичної традиції, місце в цій традиції історичних та баладних пісень. Так, у 1732 р. число українців становить 3385 душ, а під час шостої ревізії 1811 р. донські поміщики нарахували 5053 українців. За предметом зображення вони групуються в такі тематичні цикли: історичні пісні про турецько-татарську експансію, пісні про смерть козака (стрільця) в степу, пісні про конкретних історичних осіб XVI-XVII ст., пісні антипанські, рекрутські й солдатські та новітні пісні на історичну тематику. Давній історичний пласт (пісні періоду XV-XVII ст.) найкраще репрезентують пісні "За річкою вогні горять", "На Дунаї глибоченькому", "Зажурилась Україна, бо нічим прожити" та інші. Всі варіанти цих пісень (подільський, полтавський, кубанський, донецький) характеризуються єдиною композиційною, образною системою, бо виникли на грунті тих суспільних перипетій, які віками переживала вся Україна.