Стан пресорних (реніну, альдостерону, кортизолу) та депресорних (метаболітів оксиду азоту) гуморальних субстанцій у хворих на есенціальну гіпертензію із інсулінорезистентністю - Автореферат

Міністерство охорони здоровя України Національний медичний університет імені О.О.Захист дисертації відбудеться "4" жовтня 2007 р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.08 Національного медичного університету імені О.О. Показано, що у хворих на ЕГ з супутньою інсулінорезистентністю спостерігаються негативні зміни щодо гуморальних та ендотеліальних показників: достовірно підвищений рівень реніну (р<0,05), рівень кортизолу (р<0,001) та знижений рівень стабільних метаболітів NO в плазмі (р<0,001) порівняно з неінсулінорезистентними хворими. Показано, що терапія блокатором ангіотензинових рецепторів лозартаном у хворих на ЕГ, крім адекватного контролю АТ, позитивно впливає на метаболічні процеси. Доведено існування взаємозвязку між ефективністю антигіпертензивної терапії та метаболічними розладами у хворих на есенціальну гіпертензію. У больных с ИР уровень NO был достоверно ниже чем у больных без ИР (р<0,001), что указывает на более выраженное нарушение продукции NO при ИР.Резистентність до інсуліну широко поширена серед хворих на ЕГ (Бойцов С.А., 2004) і, за даними ряду дослідників, прямо корелює з рівнем АТ та показником загального периферичного опору судин (Ferramini Е., 1997; Ащеулова Т.В., 2002). Виділення синдрому ІР має велике клінічне значення, оскільки, з одного боку, цей стан є зворотним, тобто при відповідному лікуванні можна домогтися зникнення, або принаймі зменшення виразності основних його проявів, з іншого боку - він передує виникненню таких патологій як ЦД ІІ типу (інсуліннезалежний) і атеросклероз, що нерозривно повязані з підвищенням коронарної та загальної смертності в популяції. Автором проведені клінічні обстеження хворих, моніторування АТ, ехокардіографія (ЕХОКГ), призначалося лікування хворим, проводилися статистична обробка, аналіз та узагальнення результатів досліджень. Мета дослідження - виявити і проаналізувати взаємозвязки між деякими пресорними (кортизол, альдостерон, ренін) та депресорними (оксид азоту) гуморальними факторами й метаболізмом інсуліну у хворих на есенціальну гіпертензію з метою оптимізації та підвищення ефективності лікування хворих на есенціальну гіпертензію. Визначити особливості пресорної (кортизол, ренін, альдостерон) та депресорної (стабільних метаболітів оксиду азоту) гуморальної регуляції у хворих на есенціальну гіпертензію із інсулінорезистентністю.Обстеження включало загальноклінічні методи, визначення ліпідів ферментативним методом на біоаналізаторі "Cobas mira" (Швейцарія), визначення цукру в крові натще глюкозооксидазним методом на біохімічному аналізаторі "Cobas mira" (Швейцарія) натще та на тлі орального глюкозо-толерантного тесту (ОГТТ), визначення рівня імунореактивного інсуліну (ІРІ) в плазмі крові натще з використанням стандартних радіоімунних наборів "Ріо-Инс-ПГ-125" (Білорусь), після чого з метою діагностики інсулінорезистентності розраховувався індекс НОМА (стан інсулінорезистентності діагностували при величині індексу НОМА > 3 ум.од.), визначення рівня пресорних гуморальних субстанцій (реніну, кортизолу, альдостерону) в сироватці крові за допомогою радіоімунного методу з використанням ферментних наборів фірм "Cea-Ire-Sorin" (Франція) i "Ріо-інс-пг" (Білорусь), оцінку продукції NO в організмі за сумарним вмістом у плазмі стабільних метаболітів NO - нітритів і нітратів за методом L.K. Нами вивчений стан інсулінорезистентності у хворих на ЕГ ІІ стадії і встановлено, що серед обстежених хворих на ЕГ 41% інсулінорезистентні хворі (ІРХ) та 59 (59%) неінсулінорезистентні (НІРХ), крім того у 30% хворих визначається гіперінсулінемія. У групі ІРХ середній рівень глюкози натщесерце дещо перевищував норму і був достовірно вищий у порівнянні з хворими без ІР (5,64±0,12 ммоль/л і відповідно 4,54±0,08 ммоль/л, р0,05). Процес ремоделювання серця в обстежених хворих на ЕГ мав такі особливості: рівень інсуліну та індекс НОМА у хворих з ексцентричною гіпертрофією ЛШ були достовірно вищі в порівнянні із групою з концентричною гіпертрофією ЛШ (26,00±4,6 МКОД/мл і 16,30±1,26 МКОД/мл, р<0,05), що вказує на патогенетичний вплив ІР та гіперінсулінемії на формування цього типу ремоделювання ЛШ. У 26% хворих на ЕГ рівень альдостерону перевищував норму (172 пг/мл), при цьому концентрація К і Na у цих хворих була в нормі, інших ознак гіперальдостеронізму не спострігалося.У дисертаційній роботі представлене теоретичне узагальнення та практичне вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні складних взаємозвязків між станом пресорних та депресорних гуморальних субстанцій і метаболізмом інсуліну у хворих на есенціальну гіпертензію чоловічої статі з метою підвищення ефективності лікування шляхом усунення найбільш вагомих патогенетичних чинників. Інсулінорезистентність виявляється у 41% хворих, гіперінсулінемія у 30% хворих на есенціальну гіпертензію. Стан інсулінорезистентності у хворих на есенціальну гіпертензію асоціюється з підвищенням рівня реніну та кортизолу в

2. Основний зміст роботи