Стан пресорних (реніну, альдостерону, кортизолу) та депресорних (метаболітів оксиду азоту) гуморальних субстанцій у хворих на есенціальну гіпертензію із інсулінорезистентністю - Автореферат

Резистентність до інсуліну широко поширена серед хворих на ЕГ (Бойцов С.А., 2004) і, за даними ряду дослідників, прямо корелює з рівнем АТ та показником загального периферичного опору судин (Ferramini Е., 1997; Ащеулова Т.В., 2002). Мета дослідження - виявити і проаналізувати взаємозвязки між деякими пресорними (кортизол, альдостерон, ренін) та депресорними (оксид азоту) гуморальними факторами й метаболізмом інсуліну у хворих на есенціальну гіпертензію з метою оптимізації та підвищення ефективності лікування хворих на есенціальну гіпертензію. Визначити особливості пресорної (кортизол, ренін, альдостерон) та депресорної (стабільних метаболітів оксиду азоту) гуморальної регуляції у хворих на есенціальну гіпертензію із інсулінорезистентністю. Обстеження включало загально-клінічні методи, визначення ліпідів ферментативним методом на біоаналізаторі „Cobas mira” (Швейцарія), визначення цукру в крові натще глюкозооксидазним методом на біохімічному аналізаторі “Cobas mira” (Швейцарія) натще та на тлі орального глюкозо-толерантного тесту (ОГТТ), визначення рівня імунореактивного інсуліну (ІРІ) в плазмі крові натще з використанням стандартних радіоімунних наборів “Ріо-Инс-ПГ-125” (Білорусь), після чого з метою діагностики інсулінорезистентності розраховувався індекс НОМА (стан інсулінорезистентності діагностували при величині індексу НОМА > 3 ум.од.), визначення рівня пресорних гуморальних субстанцій (реніну, кортизолу, альдостерону) в сироватці крові за допомогою радіоімунного методу з використанням ферментних наборів фірм “Cea-Ire-Sorin” (Франція) i “Ріо-інс-пг” (Білорусь), оцінку продукції NO в організмі за сумарним вмістом у плазмі стабільних метаболітів NO - нітритів і нітратів за методом L.K.Green et al. Процес ремоделювання серця в обстежених хворих на ЕГ мав такі особливості: рівень інсуліну та індекс НОМА у хворих з ексцентричною гіпертрофією ЛШ були достовірно вищі в порівнянні із групою з концентричною гіпертрофією ЛШ (26,00±4,6 МКОД/мл і 16,30±1,26 МКОД/мл, р<0,05), що вказує на патогенетичний вплив ІР та гіперінсулінемії на формування цього типу ремоделювання ЛШ.У дисертаційній роботі представлене теоретичне узагальнення та практичне вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні складних взаємозвязків між станом пресорних та депресорних гуморальних субстанцій і метаболізмом інсуліну у хворих на есенціальну гіпертензію чоловічої статі з метою підвищення ефективності лікування шляхом усунення найбільш вагомих патогенетичних чинників. Інсулінорезистентність виявляється у 41 % хворих, гіперінсулінемія у 30% хворих на есенціальну гіпертензію. Стан інсулінорезистентності у хворих на есенціальну гіпертензію асоціюється з підвищенням рівня реніну та кортизолу в плазмі. У 60% хворих на есенціальну гіпертензію визначається низький рівень стабільних метаболітів NO в крові. Стан інсулінорезистентності у хворих на есенціальну гіпертензію асоціюється зі збільшенням відсотку порушень циркадного ритму АТ у вигляді “non-dipper” і “night-peaker” та більш вираженою, ніж у хворих без ІР, гіпертрофією лівого шлуночка та діастолічною дисфункцією міокарда.