Стан діастолічної функції лівого шлуночка у хворих після гострого інфаркту міокарда - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук СТАН ДІАСТОЛІЧНОЇ ФУНКЦІЇ ЛІВОГО ШЛУНОЧКА У ХВОРИХ ПІСЛЯ ГОСТРОГО ІНФАРКТУ МІОКАРДАРобота виконана на кафедрі кардіології і функціональної діагностики Київської медичної академії післядипломної освіти ім. Науковий керівник: Бобров Володимир Олексійович, член-кореспондент НАН і АМН України, доктор медичних наук, професор Київська медична академія післядипломної освіти ім. Офіційні опоненти: Сичов Олег Сергійович, доктор медичних наук, професор Інститут кардіології ім. акад. Стаднюк Леонід Антонович, доктор медичних наук, професор Київська медична академія післядипломної освіти ім. Захист відбудеться "20" жовтня 2005 р. о 15-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.08 при Національному медичному університеті імені О.О.Водночас зявились повідомлення про діагностичну значимість оцінки діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ) у визначенні подальшого прогнозу у хворих після ГІМ [Стаднюк, 1995; S.H. Poulsen, 2001]та її кореляції з даними, що знаходять у цих хворих при ХМ ЕКГ, причому чутливість визначення типу порушення діастолічної функції ЛШ при оцінці наявності та ступеня ішемії ЛШ після ГІМ є порівняною з такими методами дослідження, як велоергометрія (ВЕМ), та ХМ ЕКГ з оцінкою ВСР. Відомо, що у хворих на ГІМ спостерігається феномен "ремоделювання" ЛШ, тобто порушення його нормальної геометрії, яке призводить до порушення його функції. Порушення діастолічного наповнення ЛШ у хворих з ПІМ, а саме параметрів раннього діастолічного наповнення за даними доплерівського дослідження серця, може бути дуже чутливим показником наявності міокардіальної ішемії у хворих, які перенесли ГІМ [Стаднюк, 2004; Б.А. Дослідити прогностичну цінність порушень діастолічної функції міокарду ЛШ у хворих після ГІМ з постінфарктною ішемією міокарда та без неї, а саме її вплив на розвиток летальних виходів і реінфарктів протягом 5-річного спостереження.Дослідженням був охоплений 201 хворий із первинним Q-інфарктом міокарда, що знаходились на стаціонарному лікуванні в інфарктному відділенні Запорізького центру екстремальної медицини та швидкої допомоги у 1998-1999 роках. У 94 хворих (46,8 %) спостерігалася гіпертонічна хвороба I-II ст., тривалість якої в середньому становила 8,8±4,1 років, серцева недостатність I-IIA ступеня спостерігалась у 104 хворих (51,7 %). У першу групу увійшли хворі без виявленої постінфарктної ішемії міокарда (без ПІМ), а саме без наявної депресії сегмента ST (депресія сегмента ST була менше 1мм за даними ХМ ЕКГ або без появи хоча б одного нападу ангінозного болю) - 132 (65,7 %) хворих. Другу групу склали хворі з виявленою постінфарктною ішемією міокарда, тобто з виявленою депресією сегмента ST або з ангінозними болями протягом перших двох тижнів документованого ГІМ - 69 (34,3 %) хворих. У першу групу увійшли хворі з безбольовою ішемією міокарда, в яких депресія сегмента ST була більше або дорівнювала 1 мм (за даними ХМ ЕКГ), але не відмічалося больових епізодів - 22 (10,9 %) хворих, а в другу групу - хворі з ранньою постінфарктною стенокардією, тобто хворі, в яких хоча б один раз спостерігався напад ангінозного болю незалежно від підтвердження даними Холтерівського моніторування ЕКГ - 47 (23,4 %).При проведенні комплексного ехокардіографічного обстеження з доплерівською оцінкою внутрішньосерцевої гемодинаміки залежно від ФВ ЛШ, співвідношення E/A (n=1,04-2,35), IVRT (n=70-90 мсек.), часу сповільнення раннього трансмітрального наповнення (n=170-210 мсек.) та профілю доплерівських спектрів у легеневих венах (співвідношення швидкостей систолічного та діастолічного антеградного кровопотоку, а також порівняння тривалості діастолічного ретроградного кровопотоку у легеневих венах з тривалістю хвилі А трансмітрального діастолічного спектру) усі пацієнти були розподілені на три групи: 1) з порушенням релаксації ЛШ - 142 (70,6 %) хворих (E MVA dur); та 3) псевдономалізацією діастолічного наповнення ЛШ - 15 (7,5 %) хворих (E>A, S MVA dur). При цьому ФВ ЛШ в групі порушення релаксації ЛШ була достовірно вищою, ніж у групах з рестриктивним типом і псевдонормалізацією діастолічного наповнення ЛШ (49,3±0,1 порівняно з 41,9±0,04, р<0,0001, та 42,3±1,07, р<0,0001, відповідно), що було справедливо також для КДІ (83,8±15,4 порівняно з 92,8±17,8, р<0,0001, та 88,7±11,8, р<0,0001, відповідно) та КСІ (42,8±10,7 порівняно з 50,0±13,0, р<0,0001, та 48,0±5,6, р<0,0001, відповідно), що були достовірно нижчими у групі з порушенням релаксації ЛШ. У групі хворих із рестриктивним наповненням ЛШ у 20 (45,5 %) хворих була наявна ПІМ: в 4 (9,1 %) - ББІМ, в 16 (36,4 %) - РПС, таким чином у 54,5 % хворих цієї групи ПІМ не зареєстровано. У групі псевдонормалізації діастолічного наповнення ЛШ за даними доплерехокардіографії в 1 (6,6 %) хворого була виявлена ББІМ, у 4 (26,7 %) хворих була наявна РПС, в 10 (66,7 %) хворих ПІМ не було виявлено.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ