Стан і функціонування літературної критики в Західній Україні 20-30-х рр. ХХ століття - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана в Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка. Науковий керівник: ГРОМЯК Роман Теодорович, доктор філологічних наук, професор Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства. Офіційні опоненти: АНДРУСІВ Стефанія Миколаївна, доктор філологічних наук, професор, Львівський державний університет імені Івана Франка, професор; Захист відбудеться "18" березня 1999 p. o 12-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.06 у Львівському державному університеті імені Івана Франка за адресою 290602, м.Сучасне дослідження її стану і функціонування в Західній Україні мусить опосередковуватись рівнем "критикознавства", який склався не тільки в Україні, а й в тих країнах, де жили і творили вітчизняні письменники і літературознавці. ХХ ст. як в УРСР, так і поза її межами зявилися дослідження з власне історії критики того чи іншого періоду чи внеску в українську літературну критику певного культурного діяча (І. Основна увага зверталася на зміну і взаємодію літературних напрямів, на роль у цьому процесі літературних оцінок, нових критеріїв, а питання творчого методу літературної критики, її специфічних жанрів, майстерності літературного критика, по суті, спеціально не ставилися. В Україні, як свідчать найновіші праці, дослідження історії літературної критики все ж не виходять поза рух ідей і критеріїв, а увага дослідників цього руху не сягає журнально-газетних публікацій. Давні і сучасні дослідження літературного життя міжвоєнного періоду в Галичині, місця і ролі в ньому літературної критики відтворили в основних вимірах стан і головні тенденції розвитку, особливості функціонування літературної критики, але не розкрили проблеми в повному обсязі.Практичний досвід літературних критиків означеного періоду, тодішні дискусії з приводу завдань критики взагалі, давали матеріал для висновку про неможливість уніфікації літературно-критичної діяльності, яка мала (попри все її розмаїття) два вектори. Пеленським 1935 року напрямні в тодішній західноукраїнській літературній критиці в принципі, в найістотнішому методологічному підході до критики, вкладаються в концепцію "двох стилів літературної критики" Ю. Переакцентування уваги з історії ідей та критеріїв оцінки літературних явищ на історію діяльності критиків у контексті літературно-мистецького життя підкреслює роль і значення засобів порозуміння між учасниками комунікативної ситуації - форм висловлювання критиків, кодів їх ефективного спілкування з письменниками і читачами. Зміст і структура критичних жанрів визначається перш за все широким діапазоном діалогу критики і літератури. Крім того, структура твору, його багатогранність, соціальна конкретність, аналітичне дослідження зображуваної дійсності, стильова своєрідність здатні активно впливати на критика, породжувати непередбачені його світоглядом і теоретичними постулатами спостереження і висновки, спонукати критика вийти за рамки усталеного, проникнути в такі ідейні та структурні тонкощі, котрі критиком були теоретично не усвідомлені, не стали предметом його роздумів і узагальнень.Газетна і журнальна періодика означеного періоду здійснювала величезну працю по нагромадженню фактів, спостережень, відомостей про літературне життя у найрізноманітніших його виявах. Поява нових часописів, тривалість їх виходу, причини закриття, їх стосунок до журналістських і літературних традицій, до нових мистецьких шукань та художніх експериментів - все це було проявом ідейно-естетичного критицизму і водночас фактором його дальшого розвитку. Статті у формі оглядів, нарисів, літературних і літературно-критичних портретів займали значне місце у тогочасному літературному процесі. Під впливом західноєвропейської традиції письменники й літературні критики часто використовували есе як жанр, що дає доволі широкий простір для висловлення власних думок авторів без глибокої і чіткої їх аргументації. Мова і стиль критичних дискурсів залежали не тільки від орієнтації на читача, типу періодичного видання, його політичної орієнтації, а й (що зрозуміло) особи самого критика.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ