Сповідально-молитовні мотиви в українській класичній літературі (генеза, типологія, ідіостилі) - Автореферат

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРоботу виконано на кафедрі зарубіжної літератури факультету іноземних мов Ізмаїльського державного гуманітарного університету, Міністерство освіти і науки України . Науковий керівник: доктор філологічних наук, Кодак Микола Пилипович Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник відділу теорії літератури. Захист відбудеться 30.06. 2007 року о _14__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 58.053.02. в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м. Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м.За теперішніх спроб і прагнень відродити духовність цілком закономірним є процес повернення до сакральних архетекстів та похідних від них літературних жанрів, мотивів і тем, зясування їх ролі у формуванні гуманістичної свідомості. Однак це стосується переважно функціонування релігійних, зокрема біблійних образів, фабул, мотивів у творчості того чи того письменника, впливів Святого Письма, християнської доктрини на духовно-етичні й світоглядні позиції митців. Мета дисертації полягає в теоретичному напрацюванні методології та в дослідженні на цій основі генези, художньої еволюції молитвоцентричного тексту, особливостей його функціонування в українській літературі означеного періоду. проаналізувати показові в обраному аспекті тексти видатних представників української літератури класичного періоду, звернувши особливу увагу на їх естетику, поетику, типологію, ідіостилі. Обєкт дослідження - молитвоцентричні художні тексти української літератури класичного періоду, де сповідальність становить лейтмотивну основу мотивної структури та формування ідейного змісту, а молитовність постає як специфічний художній концепт.У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено стан її вивчення, визначено обєкт, мету й основні завдання, теоретичні та методологічні засади, наукову новизну і практичне значення роботи. Сповідь у літературі - текст, де оповідь ведеться переважно від першої особи, де наратор розкриває найпотаємніші глибини власного духовного життя, психіки, прагнучи збагнути „остаточні істини” про себе і світ. Деякі автори прямо називають свої твори „Сповідь”, визначаючи цим граничну відвертість - власну чи персонажа. У підрозділі проаналізовано анонімне „Сказання про Бориса і Гліба” та його переробку Нестором, а також Іларіонове „Слово про Закон і Благодать”, „Моління Данила Затворника”, Києво-Печерський патерик із погляду еволюції молитвоцентричного тексту в його різновидах (власне молитва, сповідь, бесіда, повчання, похвала, одкровення, діалог з Богом) та стилістичної палітри для передачі внутрішнього світу, психологічних станів. Діахронний аналіз термінологічної еволюції, повязаної з поняттями міф, фабула, сюжет, мотив, дає підстави зробити висновок, що сучасне розуміння мотиву не має чіткої теоретичної визначеності, а це призводить не лише до різноаспектного застосування терміна, а й до його розмивання, ототожнення з поняттями проблема, тема, образ-символ тощо.

1. Основний зміст роботи