Особливості жанрів церковної та художньої сповіді. Провідні категорії наратології та їх особливості. Аналіз прози (зокрема, новелістики) письменника Коцюбинського з позиції прояву автобіографізму та елементів сповідальності, що реалізуються у наративі.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ І СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИНа початку ХХ ст. українське письменство зробило рішучий прорив у культурний простір модерної Європи. Михайло Коцюбинський - великий письменник - гуманіст, виразник дум і прагнень народних - посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Його творчість, що припадає на кінець ХІХ - початок ХХ ст., яскраво відбиває не тільки глибинні соціальні зрушення в тогочасному суспільстві, а й активні пошуки, якими був позначений літературний процес на рубежі двох століть. Коцюбинський орієнтувався і на взірці світового письменства, зокрема європейського, був чутливим до тих новітніх віянь, що панували тоді в літературі. Сформульована мета передбачає розвязання таких завдань: 1) опрацювати наукові джерела із зазначеної проблеми; 2) зясувати напрями впливу релігійної сповіді на літературу; 3) охарактеризувати провідні категорії наратології та визначити їх особливості, спираючись на праці зарубіжних та вітчизняних дослідників; 4) здійснити аналіз прози (зокрема, новелістики) письменника з позиції прояву автобіографізму та елементів сповідальності, що реалізуються у наративі.Про актуальність подібних досліджень свідчить і той масив текстів, що функціонує в межах чи дотично до жанру сповіді (від „Сповіді” Августина до таких творів, як „Сповідь одного єврея” Л. Криніцин, „сповіддю називається твір, написаний від першої особи і наділений додатково хоча б однією чи кількома з таких рис: 1) у сюжеті зустрічаються багато автобіографічних мотивів, узятих з особистого життя самого письменника; 2) оповідач часто подає себе і свої вчинки в негативному світлі; 3) оповідач детально описує свої думки, почуття, займаючись саморефлексією” [23, с. Попри незаперечний факт входження сповіді до системи літературних жанрів, дослідники ставляться до неї досить обережно, намагаючись залишатися в межах більш традиційних й усталених жанрових дефініцій. Уваров висуває таку класифікацію втілень сповідального слова: сповідь як звернення-до-Бога; сповідь як звернення-до-самого-себе; сповідь як звернення-до-себе-іншого; сповідь як звернення-до-себе-в-іншому; сповідь як звернення-до-іншого; сповідь як звернення до „свободи-жалості”; сповідь як форма художнього (естетичного) самовираження [36]. Криніцина сповідь стає самостійним літературним жанром, починаючи від „Сповіді” Августина [23, с.Тут не було метаморфози чи суперечності - адже імпресіонізм був обєктивним мистецтвом, побудованим на точному відображенні відчуття, враження, спостереження. У ньому зображено діяльність філоксерної комісії, яка приїздить нібито допомогти молдаванам, але їх методи призводять до знищення винограду і розорення господарств.Оповідь у цьому творі веде гетеродієтичний наратор, протилежним полюсом якого є гомодієтичний наратор, що розповідає про художній світ, у якому перебуває як учасник історії. Герой розуміє, що він є офірою несправедливості, але не може примиритися з думкою, що діючи для загального добра, скривдив цілу родину: “Тихович бігає по хаті і не може заспокоїтись. «Мені часто здається філоксерист одним з паразитів на винограді», - напише в одному з листів 1896 року Михайло Коцюбинський, мовби продовжуючи внутрішні монологи свого героя. Літературна сповідь має властивість переходити у проповідь: розповідьпро свої гріхи або помилки у минулому завершується узагальненням про те, щолюдина пізнала істину, хоче поділитися своїм розумінням добра і зла: “В чорному димі, що здіймався до неба, як дим офіри, ввижались йому довголітня, тепер змарнована праця, ряд важких голодних днів в будучині, безсонні ночі, втрачені надії.Михайло Коцюбинський у своїй малій прозі не лише залучає реципієнта як імпліцитного адресата твору до діалогу та співтворчості. Відбувається, образно кажучи, взаємосповідь між письменником і читачем, що реалізується у наративі, результатом якої стає катарсис - естетичне потрясіння, активізація внутрішніх порухів душі, що веде до усвідомлення відновленого звязку людини з довкіллям і тотожності художньої творчості з релігією. Як класик національної літератури він достеменно не пізнаний, що відкриває перспективи все нових прочитань і перечитувань його творів. Вина літературознавців і в тому, що нині Коцюбинського мало читають, а його твори, попри визнання їх новаторської вартості, близькості до модерних тенденцій у європейській літературі, несправедливо рідко трапляються в масовому культурному обігу.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
