Аналіз мемуарного роману М. Руденка "Найбільше диво – життя" як суб’єктного типу літературних мемуарів та спроби філософської автобіографії. Спогади як важливий літературний документ, що через зафіксовані деталі відображає епоху, до якої належить автор.