Специфіка перекладу художніх текстів - Курсовая работа

Специфіка перекладу художніх текстів 1. Художній переклад як лінгвістична проблема 1.1 Художній текст та особливості його перекладу Загальна теорія перекладу будується на основі дослідження перекладацької діяльності, обєктом якої є тексти всіх функціональних стилів. Художній стиль - мабуть, найбільш описаний зі всіх стилів. Але навряд чи з цього можна зробити висновок про те, що він найбільш вивчений з них. С. Художня мова, яка розрахована на сприйняття і розуміння його на тлі загальнонародної, загальнонаціональної мови, відрізняється від неї тим, що дійсність мови художнього твору - це дійсність цілісного художнього світу, внаслідок чого мовні і позамовні (змістовні) сторони художнього твору складено міцніше, ніж в інших функціональних стилях. Тому закономірності побудови художньої мови пояснюються не граматичними і синтаксичними правилами, а правилами побудови змісту [4]. Мінімальною одиницею художнього перекладу звичайно є слово. За визначенням Ю. Солодуба, художній текст (текст художнього твору) - це текст, основною функцією якого є естетична дія на читача або на слухача [19, с. Це, по-перше, «зміст (або ідея), що відповідає чуттєвому образу або розвиненому з нього поняттю»; по-друге, «внутрішня форма, образ, який указує на цей зміст, що відповідає уявленню (яке теж має значення тільки як символ, натяк на відому сукупність чуттєвих сприйнять або на поняття)» і, «зовнішня форма, в якій обєктивувався художній образ» [18, с. Семантика художнього тексту повинна розумітися як зміст, що виникає в мисленні автора відповідно до задуму, тобто який відображає інтерпретацію якого-небудь факту дійсності і який характеризується поставленим автором комунікативним завданням. На думку О. Федорова, характерні особливості художньої літератури, прояв в кожному випадку індивідуальної художньої манери письменника, зумовленої його світоглядом, впливом естетики епохи і літературної школи, неозора різноманітність як лексичних, так і граматичних (зокрема, синтаксичних) засобів мови в їх різних співвідношеннях один з одним, різноманіття поєднань книжно-письмової і усної мови в літературно переломлених стилістичних різновидах тієї або іншої - все це, робить питання про художній переклад надзвичайно складним [23, с. Важливо враховувати й тісний звязок між історичною обстановкою і образами твору, що відображають її, а також виділити індивідуальну манеру письменника. Наприклад, як виділяють Ю. Піввуєва та О. Двойніна, «авторська іронія, іронія персонажу по відношенню до себе, або до іншого персонажа, історичний колорит, вказівки на місцеві риси в образі діючої особи і т.д.» [16, с. Дослідження художнього образу є базовою категорією будь-якого художнього дискурсу, в рамках дискурсивно-когнітивної парадигми наукового знання, і це новий крок у розвитку перекладознавства, який дозволяє обєктивніше судити про ті або інші перекладацькі стратегії у вирішенні основної задачі - проблеми адекватності при перекладі. Як зазначає М. Грабовський, «образ - це віддзеркалення, будь то результат пізнавальної діяльності людини, або узагальнене художнє представлення дійсності. Художній переклад передає думки оригіналу у формі правильної літературної мови, і викликає найбільшу кількість розбіжностей в науковому середовищі - багато дослідників вважають, що кращі переклади повинні виконуватися не стільки за допомогою лексичних і синтаксичних відповідностей, скільки творчими дослідженнями художніх співвідношень, по відношенню до яких мовні відповідності грають підпорядковану роль. У художньому перекладі Т. Казакова розрізняє окремі підвиди перекладу залежно від приналежності оригіналу до певного жанру художньої літератури. В. Комісаров наголошував, що художній твір повинен перекладатися «не від звуку до звуку, не від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної структури оригіналу до відповідної ланки перекладу» [12, с. А. Федоров вважав, що «передача національного забарвлення знаходиться в найтіснішій залежності від повноцінності перекладу в цілому: а) з одного боку, від ступеня вірності в передачі художніх образів, повязаного з речовим сенсом слів і з їх граматичним оформленням, і б) з іншого боку, від характеру засобів загальнонаціональної мови, вжитих в перекладі» [23, с.