Специфіка художнього освоєння історії - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукАдже саме мистецтво є найінтенсивнішим засобом освоєння історичного тезаурусу цінностей і смислів людського буття, забезпечуючи їх конкретно-наочну репрезентацію й безпосереднє переживання сучасною людиною. Якщо науково-теоретичне дослідження дає аналітичну реконструкцію “життєвого світу” людей минулих епох, то мистецтво визначає його “міру небайдужості” (А.С.Канарський) для нас і нашого самовизначення, і, таким чином, робить історичний досвід людства частиною внутрішнього досвіду сучасної людини. Для мистецької практики ХІХ-ХХ століть історія поступово набувала статусу домінуючого предмету художньої рефлексії, що було наслідком історізації умов і змісту людського буття в цю епоху. Серед окремих суттєвих питань, що розроблялись у цей період іншими авторами, слід відзначити проблему ролі художніх образів у формуванні історичної свідомості певної доби і соціальної групи (М.В.Нєчкіна, Н.А.Яранцева); проблему категоріально-естетичного аналізу історичної реальності (В.О.Єльчанінов, А.А.Самієв); проблему діалектики індивідуалізації і типізації в художньому відображенні історії (М.І.Андроннікова, Г.Д.Карєлова, В.Т.Пашуто та інш.); проблему співвідношення “ефекту присутності” і “ефекту очуження” (О.В.Волобуєв, К.Кантор); проблему актуалізації особистісного, екзистенційного виміру історичного буття людини у художньому освоєнні історії (А.В.Азархін, В.П.Большаков); концепцію художньої поетики як концентрованого вираження основних тенденцій історичного буття людей певної епохи (В.С.Біблер). К.М.Кантор сформулював сміливу концепцію “мистецтва як міри історії”, тобто як міри особистісного розвитку історичної людини, який найповнішим чином відображується у мистецтві. Мета дослідження: проведення всебічного аналізу специфіки художнього освоєння історії, починаючи з її прояву на рівні предмета мистецтва, структури художнього образу і твору, до особливостей інтерпретації художніх творів, спрямованої на реконструкцію історичного досвіду, що в них втілений.У першому підрозділі - “Постановка проблеми” - доводиться актуальність мистецтва як специфічного способу духовно-практичного освоєння історії, який дає змогу “гуманізувати” історичне знання за рахунок акцентуації самоцінності конкретного факту і вчинку як опредметнень історичного досвіду, дати його конкретно-наочну репрезентацію. Отже, історична реальність відтворюється в художньому образі як простір людського самовизначення, а відтак, художнє освоєння історії дає не тільки критичну наснагу чи, навпаки, сукупність наочних зразків для наслідування, - але, насамперед, дає зразок самої історичності як особливого способу буття, тобто буття-як-вчинку, буття в горизонті цінностей, ідеалів та екзистенційної відповідальності. У другому підрозділі - “Специфіка художньо-образних структур мистецтва у відтворенні історичної дійсності” - досліджуються особливості художньо-образної мови мистецтва як засобу відображення історії. У художньому відображенні історичної дійсності відбувається своєрідний перенос форми буття з мистецтва на саму історичну реальність як його предмет: художній образ історичної події, явища чи особистості починає жити в “метачасі”, тобто у власне художньому часі, - стає всечасовим чинником культури, символом, що продовжує діяти як сучасна і майбутня реальність. У другому підрозділі - “Специфіка видів і жанрів мистецтва як форм історичної рефлексії” - проведено аналіз історичної еволюції принципів художнього відображення історії в різних видах і жанрах мистецтва, який дозволяє зробити висновки про тісну взаємодію зображувальних і виражальних видів і про наявність своєрідного “принципа доповняльності” між ними у процесі освоєння історії засобами мистецтва.У результаті проведеного аналізу показано, що історичне буття в художньому відображенні структурується у відповідності до діалектики естетичного категоріального змісту, який відповідає певним сутнісним характеристикам історичного буття. Елементи художньої фантазії у відображенні історичної дійсності дозволяють дати більш адекватне її відображення в тому випадку, якщо воно нехтує менш суттєвими елементами історичних явищ і подій заради більш суттєвих, що акцентуються і розгортаються в художньому образі. Відбувається своєрідний перенос “форми буття” з мистецтва на саму історичну реальність як його предмет, що означає становлення нового модусу історичного буття - буття у “великому часі” культури, де всі історичні події, особистості і епохи стають умовно-одночасними в цілісному континуумі культури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ