Розкладання світла в спектр вперше було описано І. Ньютоном. Фраунгофер: спостерігаючи спектр сонця в астрономічну зорову трубу, він виміряв кути заломлення призми для кожної з темних ліній, пронумерувавши лінії, які найбільш виділялись. Пізніше Кірхгоф, поставивши у свій спектроскоп призми і використавши в ньому трубу зі збільшенням 40х, зміг скласти докладний атлас ліній поглинання сонця у видимій області спектра і ототожнити ці лінії з лініями в спектрах наявних на землі хімічних елементів. 1.1, є вхідна щілина S, на яку спрямовується світло від джерела (дуги чи іскри); обєктив коліматора О1, у фокальній площині якого розташована вхідна щілина S; диспергуючий пристрій D, що працює в паралельних пучках променів; фокусуючий обєктив О2, що утворює у своїй фокальній площині Р монохроматичні зображення вхідної щілини, сукупність яких і утворює спектр. Спектральні прилади дозволяють: а) розкласти досліджуване випромінювання в спектр і зафіксувати положення окремих його ділянок або окремих спектральних ліній; б) виміряти інтенсивність тієї чи іншої ділянки спектра, тієї чи іншої спектральної лінії.Основними характеристиками спектральних приладів, що визначають їх властивості та можливості, є: світлосила, дисперсія і роздільна здатність, рівень розсіяного світла. При проходженні світлового потоку через обєктив частина його поглинається масою скла, а частина відбивається і розсіюється поверхнею лінз, тому світловий потік доходить до світлочутливого елемента ослабленим. Ця величина визначає його здатність відхиляти випромінювання різних довжин хвиль на різні кути. Чим менший цей інтервал, тобто чим детальніше дослідження спектра дає змогу зробити прилад, тим більша його роздільна здатність. Якщо площина є хвильовою поверхнею для хвиль завдовжки , то нормаль до неї визначає напрям на центральний максимум для хвилі .
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
