Спадковий договір - Курсовая работа

Вступ Спадкове право - це найдавніший інститут права який був і є актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується особистих інтересів людини. Вивченню спадкового права присвячено багато праць радянських та українських учених, зокрема В. Серебровського, Б. Антимонова, К. Граве, І. Азімова, Т. Коваленка, А. Немкова та ін. Інтерес науки до питань спадкування природний, адже у процесі свого життя людина здебільшого накопичує певну кількість матеріальних благ і цінностей, якими вона бажає задовольнити не лише свої потреби, а й потреби рідних та близьких. Саме норми спадкового права покликані врегулювати перехід належних людині прав та обовязків у разі її смерті. Процес переходу майна після смерті особи почав відбуватися ще за первіснообщинного ладу. Сьогодні, на етапі розбудови Української держави, значно зростає потреба у вивченні історії українського права, оскільки розвиток країни має базуватися на глибоких знаннях історичного минулого, використанні історичної спадщини. За останні роки вітчизняна цивілістика поповнилася дослідженнями з окремих питань інституту спадщини, проведених В. Васильченком, В. Чуйковою, Л. Шевчук, Є. Рябоконем, Ю. Заікою та В. Співаком, С. Фурсою та Є. Фурсою, О. Дзерою, Н. Кузнецовою та ін. Разом із тим у сучасній науковій літературі історія становлення, розвитку та реформування спадкового права України викладена недостатньо і фрагментарно, до цього часу немає жодної фундаментальної роботи, присвяченої всебічному комплексному дослідженню спадкового права в нових умовах, але кардинальне реформування цивільного законодавства та відповідні законодавчі рішення часто спричиняють появу певних правових нововведень. З 01.01.2004 р. набрав чинності новий Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), в якому глава 90 книги шостої присвячена новій і раніше невідомій вітчизняному цивільному праву правовій конструкції - спадковому договору. Однак цивілістика не може залишати поза увагою відповідні законодавчі новели і має ставити адекватні вимоги часу завдання щодо розроблення теоретичних положень цього нового інституту спадкового права. Забезпечується воно різними цивільно-правовими засобами, в основному за допомогою договірного права. Це повязано з тим, що зміна майнової складової забезпечення рівня життя впливає на людину. До того ж рівень життя спадкодавця так чи інакше через спадкову масу переходить на спадкоємців. За відсутності дітей майно померлого поступало до агнатів, а якщо і агнатів не було, то до успадкування закликалися найближчі за ступенем спорідненості родичі На завершальному етапі родового ладу виник інститут спадщини за заповітом. 2. Але особливе місце серед них посідає Цивільний кодекс України, оскільки він містить значну кількість новел, що стосуються спадкового права, метою яких є гармонізація відповідних інститутів українського цивільного права із законодавством європейських країн у цій галузі, а також більш повний захист спадкових прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. Новий ЦК України кардинально змінив підхід до волевиявлення заповідача і принципово на інших засадах окреслив його місце у спадкових відносинах. Порівняно з ЦК УРСР, новий ЦК України дає визначення поняття «заповіту», що закріплено у ст. 1233 ЦК України: «заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті».5 Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обовязків (спад шини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Чинний ЦК передбачає, що у випадку, коли заповіт був записаний нотаріусом під диктовку спадкодавця і останній через фізичні вади не може особисто прочитати заповіт, його посвідчення має відбутися за участю не менш як двох свідків (ч. 2 ст. 1248, ч. 2 ст. 1253 ЦК України).