Співвідношення розсудку і розуму: філософсько-педагогічний контекст - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наукПроблема розсудку і розуму проходить крізь всю історію філософії і є багатовимірною: це питання не тільки про співвідношення різних рівнів мислення, режимів роботи інтелекту, способів мислення, ступенів пізнавального процесу, а й про розпізнання різних форм людського ставлення до світу, здійснення здатностей субєкта, способів репрезентації попереднього досвіду людства в актуальній життєдіяльності тощо. У ситуації трансформації освіти в сучасній Україні звернення до класичних категорій (“розсудок” і “розум”) сприяє поглибленню розуміння як змісту суперечностей, які нагромаджувалися у педагогічній сфері, так і шляхів їх адекватного розвязання. Категорії “розсудок” і “розум” зазвичай інтерпретуються як різні стадії пізнавального процесу, певні рівні мислення, різні методи. Проте, на думку дисертанта, розсудок і розум можна й треба розглядати і як субєктні здатності, і як різні способи ставлення людини до світу й самої себе, різні способи організації суспільно-людського простору діяльності та спілкування. Використані евристичні можливості принципів всезагального звязку (при дослідженні категоріальних вимірів співвідношення розсудку і розуму), сходження від абстрактного до конкретного (від аналізу мислення - до занурення проблематики співвідношення розсудку і розуму у соціальний та філософсько-педагогічний контекст), єдності історичного та логічного (під час виокремлення новоєвропейської освітньої парадигми), єдності діалектики, логіки і теорії пізнання (розглядаючи кожну категорію філософсько-педагогічного дискурсу під кутом зору взаємопроникнення її онтологічного, логічного та епістемологічного “навантаження”).У Розділі 1 “Стан філософського опрацювання проблеми розсудку і розуму у сучасній літературі та теоретико-методологічні засади її дослідження у межах філософсько-педагогічного дискурсу” зазначено, що першим, хто серйозно звернув увагу на категорії “розсудок” і “розум” у сучасній дослідницькій літературі, був В. С. Вони повинні не просто використовувати всезагальні логічні категорії (з цим чудово може впоратися й розсудок), але свідомо застосовувати їх як у теоретичному аналізі, так і у практичній роботі, - тобто категорії доводити до поняття, а з поняттями працювати категоріально. За Кантом, розсудок є здатністю мислити в поняттях, розум має справу з ідеями, які, своєю чергою, виконують регулятивну функцію. Він вважає, що розсудок споглядає, а розум дає абстрактні поняття; ум позначає винятково розсудок, що стоїть на службі у волі. Він не проводить спеціального розпізнання розсудку і розуму, але всі його звинувачення на адресу розуму свідчать, що під “розумом” Лев Шестов так чи інакше має на увазі розсудок, а точніше - розсудок у подобі розуму, або ж - розум, що віддав себе на службу розсудкові.Розроблена у дисертації філософсько-педагогічна концепція співвідношення розсудку і розуму розкриває основи загострення суперечностей у царині освіти як на рівні педагогічного мислення, так і в межах педагогічних практик. Нерозпізнання розсудку і розуму призводить до підміни вищого нижчим, до редукції розуму до розсудку, моральнісності (рос. Розпізнавати розсудок і розум за одним чи за декількома абстрактними критеріями - не варто, оскільки саме таке розпізнання буде вельми розсудковим. Складна діалектика співвідношення розсудку і розуму полягає в тому, що їх суперечливе поєднання може бути і в нормальному, і в спотвореному вигляді. Інтенція ж розуму як саме розуму (а не розуму в подобі розсудку) є не обєктною, а субєктною: розум здатний жити ритмом життя свого предмета, ідеально рухатись в ньому за його логікою і тим самим адекватно відтворювати сутність.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ