Співвідношення природного та людського як проблема давньокитайської філософії - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКАЗахист відбудеться 18 вересня 2000 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 26.001.27 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка в аудиторії № 330 (01001, м.Київ-1, вул.Володимирська, 60). З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка в аудиторії № 330 (01001, м.Київ-1, вул. Типологічний зріз дослідження проблеми уможливив розуміння даосистського та конфуціанського трактування взаємозвязку природного й людського як давньокитайської версії двох основних й інваріантних, наявних у різних історичних культурах, в тому числі й у сучасній, підходів - відповідно індивідоцентричного та суспільствоцентричного - до осмислення зазначеного взаємозвязку. Показано, что при этом даосы свое понимание природычеловека фундируют на истолковании человеческого естества как преимущественно непрозрачной и неявной составной этой природы, недеяния, трактуемого как деяние без борьбы, согласно общему потоку вещей, в то время как другие, к примеру, конфуцианские мыслители, фокусируют усилия на раскрытии роли логически прозрачной стороны человеческого существования. Исходя из того, что своеобразие конфуцианского осмысления соотношения природного и человеческого обусловливается рассмотрением природы человека, выявлены основные, уже в контексте конфуцианства, версии возможной реализации первоначально данной, потенциальной человеческой природы - через: преодоление негативных и культивирование позитивных задатков - у Конфуция, истолковывающего изначальную человеческую природу как неопределенную и богатую принципиально разными потенциями; развитие исходных задатков - у Мэн-цзы, трактующего эту природу как добрую; преодоление данных задатков - у Сюнь-цзы, понимающего ее как злую.Питання взаємозвязку природного та людського, важливі для всіх стадій історичного поступу, на сучасному етапі розвитку суспільства набули значення найактуальніших, оскільки їх розвязання стало передумовою виживання людства за умов, коли загроза планетарної антропологічної катастрофи стала реальністю. Тобто проблема, викликана порушенням збалансованості взаємодії людини і природи, котра виявляється у дедалі різкішій невідповідності природного і людського, у даному разі - стану природного середовища належним умовам нормального існування людини. Не можна, звісно, забувати й про те, що розвязання глобальних проблем взаємозвязку природи і суспільства, природного та людського, як добре показав свого часу голова Римського клубу Ауреліо Печчеї, залежить не тільки, а можливо й не стільки від зовнішніх заходів на зразок збереження чи створення заповідних природних зон, переходу на безвідходні виробничі цикли тощо, скільки - від докорінної зміни якостей самої людини як істоти, що не тільки може, а й має стати справді духовною. Скажімо, у публікаціях, присвячених даосизму, розкрито: особливості й закономірнсоті становлення, розвитку, структурування і функціонування даоської філософії як явища давньокитайської духовної культури (Васильєв Л.С., Васильєв В.П., Малявін В.В., Семененко І.І., Торчинов Є.А.); морально-філософський зміст даосизму (Гессе Г., Соловйов В.С., Толстой Л.М., Швейцер А.); архетипічну зумовленість ранньодаоських філософських текстів (Лукьянов А.С.); внутрішній звязок текстів “Чжуан-цзи” та “Дао де цзина” (Яхонтов С.Є.); феномен персонажності Лао-цзи (Маслов О.О.) та Чжуан-цзи (Малявін В.В.). Скажімо, особливості соціоприродного розвитку та соціально-екологічних криз китайського суспільства простежено Е.С.Кульпіним у спеціально присвяченій цій темі монографії; на рівні статей розглядалися: співвідношення людини та світу в системі традиційних китайських учень (Григорєва Т.П.); людини та природи - у конфуціанстві (Карапетьянц А.М., Кобзєв А.І., Мартинов А.С.); спільні риси й відмінності конфуціанської та легістської (Кроль Ю.С.); конфуціанської й даоської (Померанцева Л.Є., Ткаченко Г.А., Торчинов Є.А.) і чань-буддистської (Абаєв М.В., Дагданов Г.Б., Завадська-Байчжи Є.В., Нестьоркін С.П.) трактовок взаємодії природного та людського, природи людини тощо.Вже тоді вони розуміли шкідливість, деформуючий характер людської експансії на природу, розробляли й намагалися застосувати на практиці рецепти подолання цієї експансії, сповідували недіяння й необхідність повернення людини у материнське лоно природи. Відзначається також, що, попри свою утопічність, котра з розвитком суспільства ставала дедалі очевиднішою, звернутий до окремого людського індивіда даоський заклик до своєрідного соціального ескейпізму - втечі від суспільства та усамітнення наодинці з природою, єднання з нею - зберігає певне регулятивне значення і для сучасної людини й спроможний тою чи тою мірою впливати на її розуміння смисложиттєвих проблем та практичну діяльність. Показано, що відповідність людському єству в даному разі аж ніяк не розуміється як щось власне й тільки людське, відсутнє у природі й притаманне лише людині.