Співвідношення моралі і права у філософії І. Канта (історико-філософський аналіз) - Автореферат

Міністерство освіти і науки України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукНауковий керівник: доктор філософських наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки України Гнатенко Петро Іванович, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри філософії Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Хміль Володимир Васильович, Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка Лазаряна, завідувач кафедри філософії кандидат філософських наук, доцент Палагута Вадим Іванович, Національна металургійна академія України, завідувач кафедри інженерної педагогіки Канта встановлено, що відносно характеристик чинників відмінності і тотожності кантівського тлумачення понять “мораль” і “право” слід вказати, що першими утворюється антиномізм безумовного статусу моралі та легітимізованого статусу права у практичній філософії І. Канта. Чинники тотожності, завдяки яким утворюється можливість розуміння моралі і права як певної цілісності, виводяться з апріорної рефлексії свободи як онтологічно мислимої сутності. Канта установлено, что относительно характеристик факторов различия и тождества кантовского толкования понятий „мораль” и „право” следует указать, что первыми создается антагонизм безусловного статуса морали и легитимированного статуса права в практической философии И. Канта.Канту, воістину неосяжна; існують, звичайно, проблемні напрями, у яких відкриваються певні наукові перспективи; теоретична доцільність дослідження тієї чи іншої теми може випливати з різних джерел: з можливості утворення нового погляду на деякі питання або з можливості надати нетрадиційну відповідь на ці питання; з виокремлення проблемних тематик, які, з огляду на сучасний стан теоретичних досягнень, потребують більш глибокої розробки; виникають ситуації, коли філософія, яка утворює світоглядне ядро самосвідомості культури, усвідомлює злободенність тих чи інших проблем, відповідаючи на виклики епохи. Натомість, на противагу традиційному поглядові, відповідно до якого і відмінність, і можливість взаємозвязку моралі і права пояснюється методологічними та категоріальними засобами практичної філософії, І. Отже, лише у останні десятиліття ХХ ст. утворився концептуальний доробок кантіанських студій, у якому стосунки між мораллю та правом розглядаються в контексті взаємної культурно-онтологічної кореляції та додатковості. За таких умов саме кантівська версія співвідношення моралі і права може відкрити перед сучасною практичною філософією перспективні напрями щодо вирішення питання про можливість корелятивного сполучення моралі і права у цілісному культурно-онтологічному утворенні. Канта змістовно-практична цілісність права та моралі, що є сполученою із категоріальними визначеннями влади та підлеглості, примусу та опору, вибору та відповідальності, утворюється завдяки їх синтезу у гетерогенно-гетерономній, ієрархічно улаштованій культурно-онтологічній системі.У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано звязок роботи з науковою темою кафедри філософії Дніпропетровського національного університету; визначено обєкт, предмет, мету та завдання дослідження; розкрито його теоретико-методологічні підстави; вказується наукова новизна роботи та науково-практичне значення одержаних результатів.В підрозділі 1.1 „Огляд літератури за темою дослідження” подається аналіз літератури за темою роботи, а також проводиться загальна історико-філософська ретроспектива проблеми співвідношення моралі і права у філософії І. Канта. Канта сприймалися як утілені у двох концептуальних устроях: у практичній філософії і трансцендентальній етиці, тому розуміння взаємовідносин між мораллю і правом розглядалося у межах практичної філософії, тоді як теорія моралі експлікувалася головним чином з трансцендентальної етики. У сполуці із системним методом аналітико-синтетична реконструкція кантівського розуміння співвідношення моралі і права дає не тільки аутентичний результат, але й дозволяє - у допустимій мірі та у певних відношеннях - переосмислити кантівську “версію” практичної філософії, відкрити шляхи для нового її прочитання (або навіть, за вищенаведеним висловом Е.Ю. Канта розкриваються через концептуалізацію метафізичної природи законодавчої функції розуму, як ця природа розумілася І. Кантом.

2. Основний зміст роботи