Співучасть при вчиненні умисного вбивства з особливою жорстокістю передбачене ст.115 ч.2 п.4 КК (Кримінального Кодексу) України - Научная работа

міністерство внутрішніх справ україни ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ державний університет внутрішніх справ Виконав:курсант навчальної групи ГБ-333н.в, 2 курсу, факультету підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпекиПро особливу жорстокість може свідчити сам спосіб вчинення вбивства. Так, Верховний Суд України визнав правильною кваліфікацію умисного вбивства як вчиненого з особливою жорстокістю, оскільки під час позбавлення потерпілого життя йому було завдано протягом тривалого часу (більше години) чисельних ударів руками і ногами в життєво важливі частини тіла і голову, внаслідок чого потерпілий зазнав особливих страждань (Рад. право. Застосування для вбивства отруйних речовин, які спричиняють потерпілому передсмертні страждання, також слід кваліфікувати як умисне вбивство з особливою жорстокістю. Узагальнюючи ці положення, Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоровя особи» вказав, що умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних страждань (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо) психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань (абз. У судовій практиці неодноразово зазначалося, що кількість поранень при вбивстві або замаху на нього саме по собі не є обставиною, яку в усіх випадках слід розглядати як свідчення вчинення вбивства з особливою жорстокістю.Ознаки поняття «співучасті» були визначені у вітчизняній теорії кримінального права вже наприкінці XIX століття. Таганцев уточнив вказане визначення: «До співучасті відносяться лише ті … випадки збігу злочинців, в яких є солідарна відповідальність усіх за кожного та кожного за всіх, у звязку з цим вчення про співучасть й отримує значення самостійного інституту». Обєктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що: 1) співучасть наявна лише, якщо в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути й більше. Києві 26 жовтня 2006 р. кримінальну справу за касаційними поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2006 р., яким засуджено Р. за ч. Спільність як обєктивна ознака співучасті відзначається такими трьома моментами: а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників.№ 13 „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними обєднаннями”, при зясуванні змісту ознак, за якими особа може бути визнана організатором вчинення злочину (злочинів) у простих формах співучасті, потрібно виходити з того, що дії організаційного характеру полягають в обєднанні дій інших співучасників і спрямуванні їх на вчинення одного чи декількох злочинів або в координації поведінки цих осіб. Організація вчинення злочину (злочинів) може полягати в залученні співучасників усіх видів (виконавців, пособників, підбурювачів, інших організаторів) або лише одного з них (наприклад, виконавців) і здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення тощо. Керування підготовкою злочину (злочинів) виявляється у спрямуванні дій виконавця, пособника, підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: замовлення злочину; підшукування або пристосування засобів чи знарядь його вчинення; залучення співучасників, інструктування їх щодо виконання відповідних злочинних діянь; усунення перешкод та інше умисне створення умов для вчинення злочину, зокрема розроблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу працівника такого органу, застосування насильства до нього або його близьких, усунення з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити реалізації злочинних намірів); визначення місць переховування співучасників після вчинення злочину та його знарядь, а також предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо. Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання діянь, що становлять обєктивну сторону складу злочину (діяння виконавця), або на забезпечення такого виконання (діяння пособника та підбурювача).

Зміст

Вступ

1. Співучасть у кримінальному законодавстві України

1.1 Види співучасників

1.2 Форми співучасті

2. Особлива жорстокість як кваліфікуюча ознака умисного вбивства

Висновки

Список використаної літератури