Соцреалістичний канон в українській літературі: генеза, розвиток, модифікації - Автореферат

Національна академія наук України АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукЗ дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. У дисертації здійснено комплексне дослідження соцреалістичного канону в українській літературі, котрий тлумачиться як система усталених нормативів, ідеологія формування дискурсивних практик, спрямованих на створення зразкових текстів, що покликані конструювати й легітимізувати радянську ідентичність. Робота сфокусована на осмисленні трьох фаз соцреалістичного канону: протоканону й канонізації; соцреалістичної картини світу, сформованість якої позначає домінування канону як основного репрезентанта радянської літератури; редукції канону в умовах "загроженої" культури та в жданівську добу. The study focuses on three stages of socialist realist canon formation: protocanon and canonization; socialist realist worldview reflecting the canon dominance as the main sign of Soviet literature model; its reduction under the conditions of the "threatened" culture and Zhdanov period. В диссертации проанализированы три фазы развития соцреалистического канона: протоканон и канонизация; соцреалистическая картина мира, сформированность которой обозначает доминирование канона в качестве основного репрезентанта советской литературы; редукции канона на протяжении Второй мировой войны и в ждановское время.Активізація наукового дискурсу про радянську культуру й соцреалізм в Україні зумовлена потребою сконструювати цілісну картину світу ХХ століття, для якої память про "радянське" є одним із ключових формантів. Другий шлях, повязаний із входженням української гуманітаристики в активну фазу досліджень про "радянське", акцентує також на важливості аналітико-моделювального рівня, який передбачає вироблення новочасних підходів/механізмів/методологій для аналізу радянських дискурсивних практик, скоординованих на створення радянського культурного канону. дослідити стратегію формування соцреалістичного канону в українській літературі; У дослідженні також максимально використано всі радянські видання історії української літератури, що дало змогу простежити хронологію та логіку конструювання соцреалістичного канону як літературознавчої історіографічної моделі. Теоретико-методологічною основою дослідження є культурологічна теорія, яка, актуалізуючи категорії "історія", "політика", "ідеологія" та "влада" в аналізі літературних артефактів, передбачає осмислення звязків літератури з цінностями, інституціями й практиками, присутніми в культурі.У ВСТУПІ проаналізовано рецептивні моделі соцреалізму в західноєвропейській і пострадянській гуманітаристиці. У совєтологічному дискурсі про соцреалізм, інтенсифікованому також дисидентсько-еміграційними дослідженнями, відстежено кілька рецептивних моделей. Першу концептуалізує А. Синявський, осмислюючи соцреалізм у контексті класицистичної естетики. Наступні моделі, продуковані в 1980-х роках, позначені двома тенденціями: осмисленням канонічності соцреалізму (К. Кларк висуває ідею основного сюжету (master plot), Г. Гюнтер обґрунтовує поняття соцреалістичного канону) та виявленням його генези, повязаності з авангардом (В. Паперний зясовує домінування сталінської культури 2 над авангардною культурою 1; Б. Гройс постулює розуміння соцреалізму як "полуторного" стилю, повязаного з авангардом і протопостмодерністською естетикою). соцреалізм ідеологія радянський література

У 1990-х роках західноєвропейська наука відмежовується від досвіду совєтології і "традиційного" ревізіонізму та практикує новий ревізіонізм, який найоптимальніше представлено в міждисциплінарних студіях, орієнтованих, зокрема, на репрезентологію. Концепція соцреалізму Є. Добренка демонструє ці зміни: учений осмислює соцреалізм як високоестетизовану культуру, націлену на виробництво реальності через її естетизацію. Пострадянська наука після перших викривальних досліджень переорієнтовується на аналітико-прагматичні студії про соцреалізм, наближаючись до зразків західноєвропейських рецептивних моделей. Синхронізація двох інтерпретаційних векторів простежується в антологіях "Соцреалістичний канон", "Радянське багатство. Статті про культуру, літературу й кіно", у яких застосовано, зокрема, міждисциплінарний підхід.

У дисертації також зясовано внесок української науки в актуалізацію досліджень про соцреалізм, зокрема розглянуті концепції соцреалізму як масового мистецтва (Т. Гундорова, Т. Свербілова), витоків соцреалізму (Д. Наливайко), мілітарної парадигми літератури соціалістичного реалізму (І. Захарчук), рецептивний аспект у дискурсі радянської літератури (О. Сінченко), "перехрестя" тоталітарних культур (О. Омельчук).

Конструювання рецептивної парадигми досліджень про соцреалізм дало змогу аргументувати актуальність і новизну дослідження, його мету й завдання. У Вступі також зясовано обєкт і предмет дослідження, його теоретико-

Основний зміст дисертації