Соціокультурний капітал як ресурс життєдіяльності міста-супутника - Автореферат

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наукРобота виконана в Класичному приватному університеті. Науковий керівник - доктор соціологічних наук, професор Катаєв Станіслав Львович, Класичний приватний університет, м. Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Прибиткова Ірина Михайлівна, Інститут соціології Національної академії наук України, м. Захист відбудеться 27 лютого 2009 р. об ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.02 в Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м.У трансформаційний період пострадянських суспільств зростає значення аналізу нового змісту та нових форм життєдіяльності міста, оскільки саме в місті процеси трансформації одержують свій перший імпульс і реалізуються через складні процеси самоорганізації або владні детермінанти. Кризова динаміка й гострі конфлікти в містах, розвиток самоврядування зумовлюють посилення інтересу до соціології міста в Україні. Теоретична концепція соціального капіталу (як передумова аналізу соціокультурного капіталу) набула поширення завдяки дослідженням Р. Незважаючи на чималу кількість досліджень, що свідчить про широке застосування теорії “соціального капіталу” для аналізу змін в українському суспільстві, поза увагою залишається соціологічне вивчення соціокультурного капіталу (ширшого за соціальний) на рівні соціально-територіальних спільнот, зокрема міст. Теоретичне осмислення окремих аспектів проблеми зумовило використання загальнонаукових методів: описового (розгляд теоретичних підходів до визначення сутності міста, соціокультурного капіталу), аналізу й синтезу (застосування західних концепцій соціального капіталу до опису процесів, що відбуваються в пострадянських суспільствах, обгрунтування концепції соціокультурного капіталу), структурного аналізу (вивчення ресурсів життєдіяльності міста, видів капіталів), порівняльного (виявлення спільного і специфічного в соціокультурному капіталі великого та малого міст).У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади вивчення соціокультурного капіталу міста як ресурсу його життєдіяльності” - подано огляд розробки обраного напряму дослідження в науковій літературі, проаналізовано категоріальний апарат. Виходячи з тематики й інтересів цього дослідження, розглядається співвідношення понять “ресурси”, “потенціал”, “капітал”, “соціокультурний капітал”. Автор спирається на підхід, в якому визначається, що ресурси можуть існувати як потенціали, значущі ресурси, активи й капітали (Н. Згідно з цим підходом, капітал - це значущий вид ресурсу, який затребуваний у соціумі, обмінюється, впливає на позицію власника цього ресурсу та в ході взаємодії збільшує вихідний обсяг. Соціокультурний капітал міста утворюється з таких складових: комунальний і муніципальний капітали (різновиди соціального капіталу), культурний, політичний і людський капітали, що є активами та впливають на добробут міста і його мешканців.Під час дослідження автором вирішено наукове завдання, яке полягало в обґрунтуванні теоретичної концепції соціокультурного капіталу як ресурсу життєдіяльності міста та здійсненні її емпіричного підтвердження. Соціокультурний капітал включає соціальний, культурний, людський, символічний капітали, а також враховує політичну культуру городян, практики соціального діалогу. З інституціонального боку соціокультурний капітал втілює у собі накопичену довіру, зі структурного - він розкривається в понятті соціальних мереж та виступає як сукупність мережевих контактів. Міське співтовариство являє собою соціальний ресурс життєдіяльності міста, де відбувається формування та накопичення кількох видів соціокультурного капіталу: мережевого, комунального, муніципального, сусідського. Територіальна спільність поєднує людей, тому що городяни мають спільні інтереси, цінності, мають загальні символи свого міста, предмети для того, щоб пишатися ним як “малою батьківщиною”.

2. Основний зміст роботи