Соціокультурна ідентичність східнохристиянської цивілізації в контексті глобальних трансформацій - Автореферат

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.І.ВЕРНАДСЬКОГО СОЦІОКУЛЬТУРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ СХІДНОХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙРобота виконана на кафедрі філософії ДВНЗ „Донецький національний технічний університет” Міністерства освіти і науки України Науковий консультант - доктор філософських наук, професор Лазарєв Фелікс Васильович, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського завідувач кафедри філософії Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Новіков Борис Володимирович, Національний технічний університет України „КПІ”, декан факультету соціології та права, завідувач кафедри філософії доктор філософських наук, професор Капітон Володимир Павлович, Дніпропетровська державна фінансова академія, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін доктор філософських наук, професор Берестовська Діана Сергіївна, Таврійський національний університет імені В.І. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І.Наприклад, 16 листопада 1998 року вона оголосила (резолюція № 53/22) перший рік нового millennium-у - роком діалогу цивілізацій, таким чином, визнаючи цивілізаційний плюралізм і множину ідентичностей у сучасному світі. Висуваючи цю тезу, він підсилює її передбаченням конфліктогенного сценарію буття сучасних цивілізацій, оскільки „кожна (з восьми, які виділені ним - здобувач) цивілізація бачить себе центром світу й пише свою історію як центральний сюжет історії людства”. Питання про джерело міжцивілізаційних конфліктів обертається питанням про зміст культури, яку презентують цивілізації. На думку С.Хантінгтона, саме культури несуть в собі проекти „вісьовання” історії та забезпечують відповідну цивілізаційну ідентифікацію: „Вона визначається як загальними обєктивними елементами, такими як мова, історія, релігія, звичаї, соціальні інститути, так і субєктивною самоідентифікацією людей”. Тому потребує зясування взаємозвязок постіндустріальної (світової) цивілізації та дванадцяти цивілізацій четвертого покоління: материнської західноєвропейської та дочірніх - північноамериканської, латиноамериканської й океанічної; далекосхідної (у складі китайської, японської та буддійської); індійської та мусульманської; євразійської, східноєвропейської та африканської.Їх треба сприймати як цивілізації, що існують у діахронно-синхронному вимірах, мають власну траєкторію історичного руху, унікальну соціокультурну організацію, цикл життя та не редуковану сенсову міру в історії. На цьому тлі можна стверджувати про значні теоретичні фігурації (пять законів буття культурно-історичних типів М.Я.Данилевського, вчення про прафеномен „високих культур” О.Шпенглера, тезу про цивілізацію як міський соціум з його раціональною структурою М.Вебера, соціопсихічну кореляцію у процесі становлення цивілізації Заходу у Н.Еліаса, соціоісторичну і духовно-організовану спільноту у А.Дж.Тойнбі, макроспільноту, що виникає на ґрунті універсальних, надлокальних цінностей у Б.С.Єрасова), тобто складання „ядра” цивілізаційної науково-дослідної програми, її „позитивної евристики” та „захисного поясу допоміжних гіпотез”. Можна сказати, що цивілізаційний проект - це символічний пропис буття для конкретного цивілізаційного субєкта; сукупність завдань щодо організації „матерії” історії з боку локального субєкта; набір „технологій” будівництва універсального або специфічного Града (політичного, господарчого та культурного ладу); створення відповідної антропологічної одиниці; спроба „вісьовання” Історії з локального „кута”. У свою чергу, автором запропонована робоча формула поняття „цивілізація”, яке розповсюджується і на східнохристиянську цивілізацію: цивілізація - це макросоціальна (макроетнічна) спільнота, яка сформована історико-гентичним шляхом та з допомогою дії „механізму” ціннісної інтеграції; вона обєктивує себе (проективним) засобом побудови духовного та матеріального ладів буття, у створенні певного антропологічного типу, у баченні себе гео-та хроноісторично, а також в усвідомленні свого історичного маршруту через складну (обєктивно/ субєктивну) ідентифікацію. Інтерпретація проблеми вказала на: а) перманентну необхідність переформулювання проективного завдання, яке повинно кореспондувати із вихідним імпульсом „материнської” цивілізації; б) завдання щодо акцентування цілей проекту й комплексних засобів їх реалізації - на фоні запозичення елементів інших цивілізаційних проектів; в) завдання опонування реального / можливого входження цивілізації (за рахунок рецепції ідей „правлячим” або „творчим” меншинам), - в іноцивілізаційий проект; г) спроможність до самостійної теоретичної та практичної демонстрації „творчою меншістю” трансісторичних мотивацій; д) завдання дистрибуції повноважень, ролей, функцій у царині більшості цивілізації, в т.ч. дистрибуції історичної відповідальності.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ