Соціально-трудові відносини зайнятості, нормування й оплата праці - Курсовая работа

Вступ Актуальність теми дослідження. Проблеми безробіття, зайнятості і працевлаштування сьогодні в Україні є одними з найбільш актуальних. Очікуваної стабілізації на ринку праці не відбулося, зберігається тенденція зростання як офіційного, так і прихованого безробіття. Найбільше число працівників залишаються без роботи через скорочення обсягів виробництва у звязку з недопостачанням сировини, комплектуючих виробів, порушенням договірних зобовязань, розривом виробничих звязків. Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Різке скорочення виробництва не супроводжується адекватним звільненням робочої сили, інфляція і економічний хаос здійснюють двосторонній вплив на заробітну платню: відбувається подальше зменшення й без того низької реальної заробітної платні та зростає відрив розміру винагороди за працю від її результатів, якості та складності.[11] Метою курсової роботи є вивчення теоретичних і методологічних аспектів зайнятості та безробіття, висвітлення нормування й оплати праці в АПК Досягнення визначеної мети зумовило необхідність виконання наступних завдань: ? проаналізувати сутність і причини безробіття та зайнятості; ? здійснити аналіз економічної діяльності держави в сфері зайнятості; ? дослідити суть нормування праці; ? обґрунтувати форми й системи оплати праці в АПК. Соціально-трудові відносини зайнятості 1.1 Зайнятість населення: поняття й види Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості. Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.[10] Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме: • працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном; • громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві; • вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних обєднаннях; • громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ; • особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; • учні денних загальноосвітніх шкіл і студенти вищих навчальних закладів; • зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку; • працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не повязані із забезпеченням діяльності посольств і місій.[1] Інформацію про специфіку відносин у сфері зайнятості формують у вигляді показників видів та форм зайнятості, її структури. Повна зайнятість - працівник повністю задіяний протягом робочого періоду ( дня, тижня, року) є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства, свідченням соціального захисту населення в трудовій сфері. Безробітні у визначенні МОП ? особи у віці 15-70 років за­реєстровані та не зареєстровані в державній службі зайнятості, які одночасно задовольняють три умови: ? не мають роботи (прибуткового заняття); ? активно шукають роботу або намагаються організувати влас­ну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували обсте­женню, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві; ? готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тиж­нів, тобто почати працювати за плату за наймом або на влас­ному підприємстві впродовж наступних 2-х тижнів. Безробіття становить макроекономічну проблему, оскільки чинники, які на нього впливають, є передусім економічні, а саме: O структурні зрушення в економіці; O зниження темпів економічного розвитку, що спричиняють зменшення кількості робочих місць; O недостатній сукупний попит; O інфляція, яка проявляється скороченням капітальних вкладів, а також зниженням реальних доходів населення; O співвідношення цін на фактори виробництва, яке зумовлює переважання працеощадних технологій; O сезонні коливання виробництва, які викликають зміни в попиті на робочу силу; O НТП, наслідки якого посилюють безробіття через комплексний вплив, котрий виявляється в ускладненні виробництва, що неминуче спричинює спеціалізацію, а отже, збільшення структурних диспропорцій між попитом і пропонуванням робочої сили; O зміни в демографічній структурі населення.[5] Безробіття проявляється у двох формах: абсолютне і відносне. За результатами досліджень американських с