Соціально-психологічні основи особистісного розвитку керівників загальноосвітніх навчальних закладів у професійній діяльності - Автореферат

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наукВажливою умовою підвищення ефективності управлінської діяльності є становлення і розвиток особистості керівника-професіонала як субєкта, який активно, якісно і творчо реалізує управлінські функції з оптимальними психологічними витратами, володіє засобами самовираження і саморозвитку, протидії професійним деформаціям і професійному «вигоранню» особистості тощо. Особливо це є значущим у контексті оптимізації управління освітніми організаціями і, насамперед, загальноосвітніми навчальними закладами, покликаними створювати сприятливі умови для навчання, виховання, розвитку особистості майбутніх поколінь відповідно до запитів сьогодення, що передбачає, зокрема, узгодження й виконання двох важливих соціально-психологічних завдань школи як інституту соціалізації: 1) засвоєння особистістю вихованця нормативної поведінки; 2) формування його власної позиції, власного ставлення до соціальної реальності на основі усвідомленого вибору. Разом з тим, теоретичний аналіз наукової літератури та аналіз практики управлінської діяльності керівників освітніх організацій свідчить про існування психологічних проблем управління закладами освіти, зумовлених особливостями професійної діяльності в галузі управління освітою, що часто негативно позначаються на особистісному розвитку значної кількості управлінців, викликаючи професійні деформації їх особистості і, відповідно, утруднення в реалізації функцій управлінської діяльності. Разом з тим, як показує практика, сьогодні в процесі підвищення кваліфікації соціально-психологічні резерви особистісного розвитку керівних кадрів освіти реалізуються недостатньо повно, увага працівників системи післядипломної освіти здебільшого акцентована на підвищенні професійної компетентності керівних кадрів, оновленні їх професійних знань, умінь, навичок без урахування соціально-психологічних особливостей розвитку їхньої особистості. Це призводить до того, що потенціал системи післядипломної педагогічної освіти реалізується недостатньо повно, а якість підвищення кваліфікації часто не досягає такого рівня, який забезпечує неодмінне впровадження керівниками закладів освіти здобутих знань, умінь, навичок у практику управлінської діяльності, актуалізацію потреби управлінців в особистісному розвитку.У першому розділі роботи «Теоретико-методологічні основи дослідження проблеми особистісного розвитку керівників загальноосвітніх навчальних закладів у професійній діяльності» викладено теоретико-методологічні засади дослідження проблеми розвитку особистості загалом і керівників загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема; визначено концептуальну модель (соціально-психологічний зміст і показники) особистісного розвитку управлінців-освітян, висвітлено проблеми особистісного розвитку керівників загальноосвітніх навчальних закладів у процесі професійної діяльності. При цьому варто розрізняти розвиток особистості як поступальний рух уперед і особистісний розвиток як свідому, цілеспрямовану активність особистості із самотворення, із забезпечення цього руху, саморух тощо. Юнг та ін.), у роботі виокремлено декілька загальних атрибутивних ознак процесу розвитку особистості, амбівалентність яких зумовлює напруженість і внутрішню суперечливість процесів її розвитку: 1) ускладнення, розгортання певних структур і набуття їх нових якостей, водночас, зі згортанням певних психічних процесів і функцій; 2) диференційованість і, разом з тим, інтегрованість, цілісність усіх аспектів розвитку; 3) відкритість, біфуркація, відсутність жорсткої віднесеності до певного, раніше визначеного масштабу, критерію, зразка, еталона тощо і, водночас, становлення досить усталеного ціннісного ставлення, спрямованості на певні сфери діяльності; 4) неперервність й наступність, коли особистість розглядають як зумовлений попередніми стадіями розвитку результат існування в минулому, разом з тим, із прогнозуванням власного розвитку в майбутньому через цілепокладання, тобто прогнозування власних досягнень, життєвих ситуацій, умов існування, особливостей взаємодії з іншими людьми тощо; 5) типовість, що визначається рольовими приписами щодо особливостей поведінки й життєдіяльності особистості відповідно до її соціального статусу, і, водночас, унікальність вираження, автентичність, зумовлені субєктною активністю, саморегуляцією, самоактуалізацією, самоефективністю і самодостатністю тощо.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ