Процес формування карфагенської держави. Особливості соціально-правового статусу аристократії, громадян, вільновідпущеників, іноземців. Правові основи функціонування державної влади. Участь держави в міжнародних відносинах середземноморського регіону.
БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА Соціально-політичний устрій Карфагенської держави Вступ Актуальність теми. Поряд з високими технологіями, всеохоплюючою інформатизацією соціуму та реалізацією демократичних цінностей, цивілізаційний спадок сучасності містить також комплекс масштабних проблем розвитку, серед яких одне з ключових місць посідає необхідність вдосконалення неефективних систем політичного поступу держав, що історично сформувалися в окремих регіонах планети. Нагальна необхідність вирішення даної проблеми спонукає до поглибленого осмислення існуючого досвіду політичного та соціально-культурного розвитку людства з позицій соціально-політичної організації розвитку окремих держав, та реалізації їх суверенітету, актуалізуючи подальше вивчення «політичної історії», зокрема карфагенської моделі державного розвитку Теоретична доцільність роботи продиктована тим, що питання політичного устрою держави Карфаген та його особливостей не знайшли достатнього висвітлення в історичній науці, а існуючі праці з даної проблематики носять фрагментарний і нерідко тенденційний характер, не використовують весь існуючий комплекс архівних, публіцистичних та інших джерел. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання наступних дослідницьких завдань: висвітлити фактологічні й теоретичні складові процесу формування карфагенської держави; проаналізувати особливості соціально-правового статусу аристократії, громадян, вільновідпущеників, іноземців та інших соціальних стратів; охарактеризувати правові основи функціонування державної влади стародавнього Карфагену; встановити співвідношення царської влади та влади суффетів; реконструювати діяльність народних асамблей як органів народного представництва; дослідити участь держави в міжнародних відносинах середземноморського регіону. Предмет наукового аналізу становлять дослідження історичних особливостей становлення та розвитку держави Карфаген, еволюції соціальної, політичної та правової структури суспільства, впливу міжнародної політики на державні справи. Нижня межа (825 чи 823 р. до н. е.) обумовлена усталеною в історичній науці датою заснування міста Карфаген. Фактологічні й теоретичні масиви інформації тією чи іншою мірою охоплюють територію північної Африки, південної Іспанії, Сицилії та Сардинії, які в досліджуваний нами період входили до складу карфагенської держави. Найважливіші аспекти, що були досліджені в процесі наукового пошуку, апробовані на звітній конференції Рівненського державного гуманітарного університету (м. Римляни називали його Carthago, греки - Кархедон. Карфаген розташовувався на перетині головних морських торгових шляхів Середземноморя і контролював торгівлю між Сходом і Заходом. Крім того, місту платили данину численні колонії, що знаходилися на території сучасної Італії і Іспанії. Маловідомий за межами Апенінського півострова Рим спочатку не був в числі серйозних суперників Карфагену. Всі ці аристократи, представники великих кланів (Магоніди, Баркиди), суміщали одночасно декілька посад, наприклад суффета, члена Сенату і великого жерця, які передавалися від батька до сина. Судячи по деяких уривках з творів Тіта Лівія [18; с.29,31], у нас склалося враження, що ці громадяни були звільнені від сплати податків, оскільки одній з ініціатив Ганнібала, коли в 196 році він був вибраний суффетом, було саме звільнення від сплати надмірно високих мит, введених олігархією з метою покласти на плечі громадян контрибуцію, що належить Риму [18; с.40]. Грецька колонія в Карфагені дуже часто згадується в джерелах. Не завжди легко ідентифікувати всіх дійових осіб судового процесу, і якщо одне з первинних значень терміну «суффет» - «суддя», то цілком допустимо, що суффетам, принаймні одній з їх категорій, доручалося займатися законотворчістю і вершити правосуддя. Членами корпорації суддей, про яку він згадує і на яку посилається Арістотель в своїй «Політиці», мабуть, були виключно суффети [16; с.409]. І швидше за все саме цей чиновник заборонив Гамількару Барці і Гасдрубалу, його майбутньому зятеві, зустрічатися, оскільки вони полягали в гомосексуальному звязку. Стефан Гзелль, великий дослідник історії античної Африки, припустив, що цей чиновник виконував функції магістрату, наділеного, ймовірно, повноваженнями римського цензора або префекта поліції [39; с.110]. Пізніше, в 310 році, в епоху військових походів Агафокла до Африки, Бомількар скористався плутаниною, що панувала в Карфагені, щоб також проголосити себе тираном. Згідно Арістотелю, в основі політичної організації Карфагену лежали чотири інститути: царі (басилеис / басилевс), Рада старійшин (герусия), Народна асамблея (демос) і, нарешті, трибунал, що складався з 104 магістратів, який він також називає «Верховним магістратом ста» [28; с.30]. Зважаючи на неоднозначність цього терміну (верховний магістрат або простий суддя) деякі коментатори задаються питанням: чи всі ці особи здійснювали функції, що відносяться до верховного магістрату, або між ними існувала ієрархія [10; с.166]?. Наприклад, Ганнібал Барка, вибраний суффетом в 1
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
