Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства - Курсовая работа

Зміст Вступ Розділ 1. Соціально педагогічна робота 1.1 Значення соціально-педагогічної роботи 1.2 Робота соціального педагога з різними соціальними групами Розділ 2. Практична частина 2.1 Соціально-педагогічні технології роботи з різними соціальними групами 2.2 Реабілітаційні заклади нового типу та роль соціального педагога у них Висновки Список використаної літератури Вступ Актуальність теми. Національно-духовне відродження нашої держави неможливе без переосмислення теорії та практики виховання як соціально особистісного феномена. Саме тому проблеми, пов’язані з особистісним становленням молодого покоління постійно перебувають у центрі науково-педагогічних досліджень. Основне соціально-педагогічне положення можна сформулювати так: виховний процес виникає там і тоді, де і коли представники суспільства (батьки, педагоги) організовують цілеспрямоване задоволення всієї сукупності потреб вихованця, тому що виховання не зводиться до того чи iншого впливу вихователя, а тим паче обставин на психiку вихованця, а є цiлеспрямованим сприянням розвиткові його як субєкта через задоволення всебічних і актуальних потреб, формуванню соцiальної мiкросистеми, яку вихованець створює власною активнiстю i яка включає найрiзноманiтнiші елементи - соматичні, психiчні, предметні, соцiальні. З цим положенням пов’язанi i з нього витiкають інші, а саме: виховання відповідає своєму призначенню, протікає оптимально і злагоджено там, де вихователь стоїть на сторожі всебічних інтересів вихованця і має за мету субєктність його, а не обєкти, якими вихованець володіє чи створює своєю працею; виховний процес зберiгає свою соцiальну сутнiсть i свою природу тiльки доти, доки вихователь ставиться до вихованця як до суб’єкта; для вихованця, як i для вихователя, сформованi фiзичнi i психiчнi новоутворення мають особистiсно розвиваюче значення тiльки у зв’язку з їх предметним i соцiальним змiстом у його (вихованця) iндивiдуальнiй соцiальнiй мiкросистемi; для вихователя (i суспiльства) його виховнi зусилля матимуть значення тiльки в тому разi i в тiй мiрi, коли і в якiй мiрi вони значимi для вихованця; в інших випадках виховання переходить у свою антитезу - виробництво, варіантом якого є і навчання; розвиток вихованця визначається особливостями тiєї соцiально-педагогiчної системи, в якiй вiн здiйснюється i з матерiалу якого формується особистiсна мiкросистема вихованця: особливостями соцiальних зв’язків та формувань, предметного добробуту, включаючи речi та iдеї, генетичного i соматичного здоров’я iндивiдiв, їх духовного багатства, характеру дiяльностi вихованця як способу його буття в матерiальному свiтi. Соціально-педагогічні аспекти виховання дітей дошкільного віку досліджували Т. Алєксєєнко, С. Болтівець, О. Кононко, Т. Поніманська та ін. Науковці розкривають зміст соціального виховання дошкільнят, наголошують на важливості співпраці з батьками, потребі у розширенні функцій дошкільного навчального закладу шляхом запровадження соціально-педагогічного патронату сімей, що виховують дітей дошкільного віку, в тому числі з вадами психічного розвитку, які з різних причин не відвідують ДНЗ. На думку дослідників, залучення соціального педагога дошкільного навчального закладу до соціально-педагогічного патронату допоможе охопити всіх дітей мікрорайону міст, селищ дошкільною освітою, сприятиме попередженню негативних проявів насильства над дітьми, своєчасної нейтралізації несприятливих наслідків руйнування сімї, організації різноманітних виховних заходів як у дошкільному навчальному закладі, так і в мікрорайоні. Методологічною і теоретичною основою дослідження виступають теорія про соціальну педагогіку та відомості щодо зрушень на рівні держави у питанні розвитку соціальної педагогіки. [20] Мабуть, у відповідності з тими ж тенденціями в державнiй програмi Освiта серед стратегiчних цiлей освiти в Українськiй державi першою ціллю було проголошено забезпечення прiоритетностi людини, а серед принципiв - забезпечення можливостей для вiльного самоствердження i самовиявлення кожної особистостi. (1984), Шемякiн Б.П. (1986), Фiлонов Г.Н. (1987), Плаксiй С.I. (1987), Наумова Н.Ф. (1987), Марченко Л.А. (1988), Нiсимчук А.С. (1988), Сапожнiкова Л.С. (1988), Поляков С.Д., Зязюн I.А., Киричук О. В.; психологи Новікова Л.І., Бех І.Д., Кононко О.Л., Проколiєнко Л.М., Кронiк А.А., Головаха Є.I., Фельдштейн Д.I., Петровський А.В. та ін. Практична педагогiка наполегливо шукає шляхiв втiлення iдей гуманiзацiї суспiльства в роботу школи. [12] Видатний німецький педагог Г. Кершенштайнер (1855-1932) у своїй роботі Громадянське виховання юнацтва (1901) аналізує 6 груп закладів та організацій країни, що сприяють гуманному розвиткові народу, а саме: різні організації шкільного характеру (школи, спец. школи, технічні, учнівські майстерні); освітні організації не шкільного характеру (робітничі освітні спілки, спілки народної освіти, народні університети, спілки художніх ремесел, народні бібліотеки); приватні і суспільні заходи щодо анімації народного дозвілля (майданчики для ігор, в