Соціально-філософський зміст правосвідомості - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукЗ дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Українське суспільство, особливо з прийняттям Конституції як основного закону свого самостійного державницького розвитку, поступово переходить до правових норм регуляції взаємовідносин між основними субєктами, якими є відносини між людиною та державою, уособленою, звичайно, певною категорією людей, які дуже бажано мають бути носіями правосвідомості в статусі правозастосування. Вже досить тривалий, як на термін життя людини, період невизначеності політичної, економічної, духовно-культурної сфер життя вітчизняного соціуму значною мірою зумовлений якраз досить складними процесами, які супроводжують перехід від свідомості, вихованій, освіченій і сформованій на засадах патерналістської комуністичної моралі, до свідомості, в основі якої індивідуальна нормативно-правова відповідальність за власне життя як життя водночас суспільно-соціальне. Актуальності обраній темі дослідження додає також та обставина, що Україною на державному законодавчому рівні прийнята програма входження в європейський навчально-освітній простір, що повинно спонукати науковців, особливо соціально-філософського спрямування, до поглибленого вивчення сутнісних визначень правосвідомості, оскільки саме вона є визначальною в цивілізованому демократичному світі. Кількість навчально-освітніх закладів правничого спрямування, яка вимірюється вже кількома сотнями, не переростає в якість, оскільки, по-перше, викладацький склад переобтяжений моральними імперативами, вимоги яких досить часто просто несумісні з правовими свободами людини в демократичному суспільстві; по-друге, фактично відсутня плюралістично спрямована філософська думка, яка замість обґрунтування свободи мислення і свободомислення також тяжіє до жорстких науково визначених понять, яким нібито мають підлягати правові норми.У підрозділі 1.1 - “Правосвідомість у контексті соціально-філософського знання” - стверджується, що від самого початку становлення людини її свідомість має чітко окреслену правову визначеність і спрямованість, оскільки людська діяльність безпосередньо підпорядкована забезпеченню різноманітних життєвих потреб, реалізуючи вихідне право на життя як засадниче. Зміст правосвідомості визначається такою логікою облагородження людської чуттєвості, яка в ході суспільно-історичного розвитку формується у вигляді певних категорій, які формують систему цілеспрямування в життєдіяльності людини й суспільства. Змістовно свідомість поглиблюється на автономно-пізнавальному шляху, який відкриває людині сутнісно присутні в ній категорії духу - мислення і волю. Підрозділ 2.2 - “Право як міра соціальної справедливості” - розглядає правосвідомість під кутом зору розуміння закону як певної міри дозволеної справедливості, виходячи з філософської максими: людина - міра всіх речей. Підрозділ 2.3 - “Свобода як субєктивно-чуттєва воля і розумний вибір” - розглядає правосвідомість як продовження і водночас суттєве поглиблення розуміння її змісту соціально-філософською думкою, адже свобода для неї не лише поняття логіки пізнання, але й значно більшою мірою категорія духовного життя і суспільства, і особливо кожної людини.Свідомість загалом являє собою сукупну духовно-пізнавальну історію людства, яка в кожний емпірично достовірний момент існує як сукупна історична память про людей, але яка, відходячи в минуле, зберігається в памяті кожної особи як її життєвий досвід. Тому соціальна філософія збігається з філософією історії, а в гуманістичному вимірі проявляє себе як форма індивідуально визначеної правосвідомості, властивої в першу чергу видатним мислителям. Методологією дослідження соціальною філософією як філософією історії феномена правосвідомості має бути пізнавальний рух від єдиного як загального до його найрізноманітніших мисленнєво-понятійних втілень. Це шлях багато в чому хибний, оскільки окреме визначення, по-перше, є абстрактним, відчуженим від загального; по-друге, є майже нульовим за духовним потенціалом: він належить єдиносущому як загальному; по-третє, не розкриває значення, яке воно має як для пізнання, так і відносно життєвих потреб окремої особи; по-четверте, емпіричні поняття, підпорядковані предметно-речовим образам взаємовідносин між людьми у певному обмеженому соціумі, обєктивно не мають статусу всезагальності.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ