Соціально-філософський вимір формування етнонаціональної свідомості в Україні - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТРобота виконана на кафедрі філософії та політології Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент БІЛОБРОВКО Тетяна Іванівна, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, декан факультету післядипломної освіти. Захист відбудеться ”25” “квітня” 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01133, м.Актуальність теми дослідження зумовлена складним процесом становлення української державності, яка детермінується багатьма факторами, серед яких важливе місце посідає національна свідомість, свідомість етносу, народу-націй, рівень її розвитку і особливості механізмів її функціонування. Науково-дослідницький інтерес спрямовано на розуміння сучасних форм усвідомлення людьми їхньої причетності до свого народу і нації, адже справжнє відродження можливе лише через засвоєння духовних багатств власного народу і людства взагалі. Також подальше духовне відродження нації тісно повязане з усвідомленням її глибоких історичних коренів, знанням своєї матеріально-культурної і духовної спадщини, яскравим прикладом якої є літописні джерела ХІ - XVI століть, які свідчать про національно-культурний розвиток українського народу. Пробудження до життя національних ідей, виявлення основних шляхів та тенденцій національного відродження вимагають більше уваги приділяти джерелам і рушійним силам національних процесів, умовам і факторам, які впливають на характер, особливості та динаміку їх розвитку. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб розкрити особливості категоріального осмислення та концептуального усвідомлення ідеї етнонаціональної свідомості, дослідити специфіку формування етнонаціональної свідомості в Україні на підставі аналізу літописної та філософської спадщини XI - XVI ст.На основі значної кількості публікацій щодо етносу, етногенезу простежено, що існує різниця в підходах трактування самого феномену людини: розуміння її як суто соціальної істоти веде до того, що і етноси розглядаються виключно в аспекті соціогенезу. Серед багатьох трактувань поняття “нація” у роботі виділяються та аналізуються наступні, найзагальніші підходи: розуміння нації як особливого виду етносу, як сукупності людей, що формувалися і відтворювалися на основі спільної території, мови, деяких особливостей культури, психічного складу, усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших, схожих утворень, а також спільності економічного життя, яка відрізняє націю від народності (В.Винниченко, Ю.Бромлей та ін.); розуміння нації як сукупності громадян, що проживають на території певної держави, коли нація може складатися з представників кількох етносів, бути полікультурною та полімовною зокрема, в Україні (К.Дойч, В.Ключевський, Ф.Геккман, Е.Геллнер, Е.Сміт, В.Євтух, В.Молчанов, С.Суглобін). Що стосується державності, однієї з найголовніших складових нації, помічаємо, що та чи інша держава творилася в рамках певного географічного простору, заселеного, як правило, представниками одного етносу, або якогось етносу, що кількісно переважав в багатоетнічному середовищі. Відповідно до цього етносами є народи, що перебувають як на племінній стадії розвитку, так само як і на стадії національного, тобто коли етнос стає народом - нацією. Ми приєднуємося до думки, що обєктивний критерій прогресу етногенезу слід шукати не в стані самих етносів, а в тих звязках, що виникають, з одного боку, між індивідом і спільнотою, а з іншого боку-між спільнотами в ході історичного розвитку, і які описуються категоріями “свобода”, “необхідність”.Цей процес характеризує зміни сучасного стану нації, конструктивно спрямовані у майбутнє, але оскільки йдеться про відродження, то очевидним є звязок цього процесу з українською минувшиною. Літописці, як особистості й патріоти, культурні, політичні діячі, прагнуть виразити особливості станової, а через неї і етнічної свідомості в підборі й висвітленні матеріалу творів, його глибинній й художній майстерності. Формування етнонаціональної свідомості виражається у зображенні історичних подій ХІ-XVI ст., тому її складовою є проблема історичної памяті нації, котра стала засадничою у формуванні характеру українця. Літописці розрізняють волю, як силу духу особи, стану, нації досягненні особистої та державної свободи, і волі, як свободи соціальної, в здобуванні цих благ. Воля в таких значеннях є індивідуально-колективним вираженням, тому кінцевий результат залежить від єдності особистостей в громаді, стані, нації.Етнос, народ, нація формують індивіда за своїм образом і подобою.

Основний зміст роботи