Соціально-філософські та етико-гуманістичні аспекти проблеми смерті й безсмертя (на матеріалі історії української духовної культури кінця XVI - початку XVIII ст.) - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук Соціально-філософські та етико-гуманістичні аспекти проблеми смерті й безсмертя (на матеріалі історії української духовної культури кінця XVI - початку XVIIICT.)Робота виконана на кафедрі філософії та основ загальногуманітарного знання Одеського національного університету ім. Мечникова, Науковий керівник: доктор філософських наук, професор МАТКОВСЬКА Ірина Яківна, професор кафедри філософії та основ загально гуманітарного знання Одеського національного університету ім. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, ПЛАВИЧ Володимир Петрович, завідувач кафедри загальноправових дисциплін та міжнародного права Одеського національного університету ім. Захист відбудеться "4" березня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.09 по захисту дисертацій при Одеському національному університеті ім. З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім.Граничний зсув соціокультурних уявлень у ставленні до смерті та знецінюваного життя визначається так само сучасним загостренням ряду соціально-психологічних чинників, що полягають у використанні принципово нових методик і технологій здійснення практики тероризму (підготовка “батальйонів смерті”, вербування жінок-удів (родичок) загиблих за їх психологічної спрямованості до смерті як єдино можливого “виходу” тощо). Виявити соціально-філософські та етико-гуманістичні аспекти змісту проблеми смерті та безсмертя на рівні осмислення останньої у свідомості спільноти духовенства („litterati”) з огляду на концептуальне розрізнення понять смерті „духовної” як занепаду людського духу й „посполитої” тілесної як належного в якості лише „хвороби до зцілення” чину „переходу”. Дослідити соціально-філософські та етико-гуманістичні аспекти проблеми смерті та безсмертя на рівні осмислення останньої у свідомості спільноти воїнства (козацтва) з огляду на розрізнення концептів смерті „знеславленої” („безславної старості”) та „славної” („загибелі в бою”). На матеріалі творів Герасима Смотрицького, Василя Суразького, Віталія [Дубненського], Кирила Транквіліона-Ставровецького, Касіяна Саковича, Захарії Копистенського, Лаврентія Зизанія, Петра Могили, Йоанікія Галятовського, Данила Туптала, Феофана Прокоповича й інших, текстів духовно-настановчого, драматургічного, апокрифічного (легендарного) тощо жанрів дослідити „отчеську” лінію тлумачення проблеми смерті та безсмертя у світлі вчення про гріх, викуплення, спокутну офіру й смерть як „відплату за гріх” (Рим 6:23); концептуального розрізнення понять „плоті” - „тіла”, з одного боку, та „смерті першої” - „воскресіння першого” (відповідно „смерті другої” - „воскресіння другого”), з іншого боку; зумовленої ідеєю континуїтету світів „земного” й „небесного” („солідарності живих і мертвих”) прийнятності посередництва Церкви перед Богом та випрошення у такий спосіб спасіння померлим грішникам, вужче - чинності посмертного памятування й очищення душі на „митарствах” через церковні молитви і доброчинства членів Церкви; конфесійного чинника. Теоретико-методологічною основою дослідження постають, передусім, метод єдності історії й теорії, вужче - історичного і теоретичного підходів (що визначає жанр історико-теоретичного аналізу й розгляд змісту проблеми смерті та безсмертя як конституйованого в історичному досвіді осмислення потенціалу зазначених понять), комплексний підхід до обєкту аналізу й матеріалу, що репрезентує історико-культурне явище українського бароко кінця XVI - початку XVIII ст., герменевтичний метод роботи з текстами зазначеного періоду, певною мірою - метод історико-ретроспективний, завдяки якому здійснено аналіз соціально-філософських та етико-гуманістичних аспектів проблеми смерті та безсмертя у відповідності до певних періодів розвитку філософської думки, й, урешті, феноменологічний, що дозволяє зосередитись на феномені конечності зокрема.Тут само наголошено на тому, що конститутивне в парадигмі української духовної культури кінця XVI - початку XVIII ст. концептуальне вбачання у смерті чинної підстави зворотного вивищення до тотожного “цілій людині” буття є украй актуальним у контексті поширення гранично пароксизмальних танатологічних уявлень сьогодення, де смерть розглядається як щось зовнішнє і стороннє стосовно до особистості. Попри відзначення неприйнятності „зняття” трагізму індивідуальної сторони сприйняття концепту смерті жодною світоглядною позицією, спрямованість численних вітчизняних наукових праць із різних аспектів у дослідженні зазначеної проблеми за радянського періоду визначав панвіталістський біоцентризм з його затвердженням взаємообумовлюваності життя смертю, осмислення якої набувало тут характеру долання конечного в „соціальному” - вчинках та продуктах культури (П.Г.Єршов, І.Д.Панцхава, І.Т.Фролов) чи ж „біологічному” безсмерті (Г.Д.Бердишев, Б.Ф.Славін, В.В.Фролькіс).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ