Соціально-економічне життя в Індії - Реферат

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ в ІндіїОсновною формою господарської діяльності населення Стародавньої Індії було іригаційне землеробство, яке базувалося на використанні водоналивного колеса. Характерно, що в долині Інду археологи не виявили жодних слідів масштабної іригаційної системи, в долині ж Гангу система штучного зрошення являла собою поєднання каналів та водоналивних коліс. Слід зазначити, що навіть на схилку староіндійської історії не всі етнічні групи стали землеробами, окраїнні лісові племена все ще годувалися за рахунок рибальства та лісових промислів. Ще жителі хараппських центрів тримали корів, буйволів, овець, свиней, кіз, ослів, курей, а можливо, приручили й слона - незамінного помічника людини в умовах джунглів. Населення країни тримало так багато корів і буйволів не лише тому, що стало харчуватись переважно молочними продуктами, а й щоб мати вдосталь тяглової сили для багаторазового спушування ґрунтів, переплетених корінням ліан (в індійський плуг, який не вийшов з ужитку в країні донині, впрягали відразу по шість пар буйволів).Варни не були індійським феноменом, адже соціальна замкнутість окремих груп населення мала місце також в інших стародавніх суспільствах. Ольденбург зазначав, що в Індії "без брахмана не можна й кроку ступити, від дня свого народження до самої смерті й похорону людина залежить від брахманів, бо залежить від богів, і шлях до богів - через брахманів; і жертва, й молитви - шлях до богів - в їхніх руках". Суспільний статус цієї варни був менш престижний, аніж брахманської, проте саме в руках кшатріїв зосереджувалися матеріальні ресурси держави й сама державна влада (раджами ставали здебільшого кшатрії). Шудри, священним обовязком яких вважалося прислуговування представникам вищих варн, передусім брахманам, були цілком відлучені від релігії (їм навіть заборонялося слухати Веди), що являло собою жорстоку форму дискримінації в суспільстві, де ритуально-міфологічне життя цінувалося надзвичайно високо. Один із давніх міфів називав творцем варн "батька всього живого" Пуруші, який, мовляв, створив варни з різних ділянок свого тіла: брахманів із губ (ритуально найчистішої ділянки тіла), кшатріїв - із рук, вайшів - із стегон, шудрів - із ритуально нечистих ступень.Гадають усе ж, що воно було неоднаковим у різних регіонах і в різні періоди історії і що в країні загалом спостерігалася тенденція до розширення приватного землеволодіння за рахунок скорочення державного та общинного. Староіндійське суспільство жило працею переважно вільних селян та ремісників, проте в ньому існували також різні категорії залежного населення. У джатаках найчастіше згадуються сімї, які тримали одного раба чи рабиню. Так, раб, який належав до варни брахманів, використовувався лише на тих роботах, які не принижували його варни; до нього в суспільстві ставились із відповідною повагою. Одним словом, форми використання рабів у стародавній Індії були настільки мякими, що в окремих іноземців (у Мегасфена, наприклад) склалося враження, буцімто в ній рабів взагалі не існувало."Візитною карткою" індійського суспільства була також система міських та, особливо, сільських общин. Про те, якою була община за Хараппської доби, ми можемо лише здогадуватись. Серед них виділялася столиця держави Маурїв Паталіпутра - найбільше місто Північної Індії, а можливо й усього Стародавнього Сходу (в ній мешкало понад 200 тис. городян; вона займала територію 25 кв. км, тобто втроє більшу, ніж Александрія Єгипетська; її, якщо вірити Мегасфену, оточувала оборонна стіна, що мала 60 вїзних воріт та 570 веж-бійниць). Своїм зовнішнім виглядом місто майже не відрізнялося від села, по суті являло собою велике чи дуже велике село. Якщо їх починають грабувати й розоряти, а дати відсіч ворогові не вистачає сил, село розбігається по дружніх селах; коли ж стихає воєнна буря, всі повертаються на місце й беруться за колишнє заняття.Система общин відігравала колосальну роль у всіх сферах суспільного життя Стародавньої Індії, проте основною суспільною ланкою в ній була сімя, побудована на патріархальних засадах. Індійку - як правило, ще дитиною - віддавали заміж її батьки, сама вона могла обрати собі чоловіка лише в тому випадку, якщо батьки не спромоглися підшукати їй пару. Ідеальним вважався шлюб, коли жінка була втроє молодшою за свого чоловіка. Сімї здебільшого були моногамні, проте існувала й полігамія, причому за гаремом доглядали не євнухи (оскоплення людей і тварин в Індії вважалось релігійним злочином), а старезні чоловіки чи жінки. "Закони Ману" зобовязували дівчину коритися батькові, молодицю - чоловікові, вдову - синам.

Зміст

1. Особливості економічного розвитку

2. Варни та касти

3. Форми власності й залежності

4. Система общин

5. Сімя

Список використаної літератури

1. Особливості економічного розвитку