Соціально-економічні та політичні наслідки колективізації - Реферат

Міністерство освіти і науки України Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Навчально-науковий Інститут історії, етнології та правознавства імені О. М. Кафедра історії та археології УкраїниДемократичний лад незалежної України дає можливість вперше в останні сторіччя вивчати нашу власну національну історію і критично поглянути на самих себе. Українська катастрофа XX століття, котра за підступністю і цинізмом творення порівнюється з американським бомбардуванням Хіросіми і Нагасакі, яка за соціально-демократичними наслідками „випереджає" жертви європейського холокосту, це голод-геноцид 1932-1933 рр. Терор, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні заподіяв смерть мільйонам хліборобів.Вихід із цієї ситуації Ленін побачив у кооперації, яка була звичною, традиційною формою селянської співпраці ще з дореволюційних часів, до того ж давала змогу органічно поєднати приватні та державні інтереси. І хоча після цих подій Сталін твердив: «Розмови про те, що ми нібито скасовуємо неп, запроваджуємо продрозверстку, розкуркулення і т. п., є контрреволюційним базіканням, » - саме з цього рубежу наростає трансформація кооперації в колективізацію, швидко відбувається процес згортання кооперації (нагадаємо, що колективізація - це тільки одна з форм виробничого кооперування). Тому визріла думка про кардинальну зміну вектора залежності: не держава мусила залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних селянських господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусили перебувати в залежності від державних структур. Крім Цього, вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази диктатури пролетаріату: з одного боку, колективізація стимулювала процес пролетаризації селянства, з іншого - разом з індустріалізацією відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в економіці. Сталін вважав, що колективізація допоможе встановити повний контроль над селянами і забезпечить належний рівень поставок хліба.Розуміючи, що найзапекліший опір чинитимуть заможніші селяни, Сталін закликав до «ліквідації куркульства як класу». Ця класична тактика за принципом «поділяй та володарюй» була розрахована на те, щоб ізолювати найзаможніших хазяїв від маси бідних, селян. Вважалося, що куркулі мають більше засобів виробництва, ніж середняки, й використовують найману працю. Оскільки багато давніх куркульських родин було знищено під час громадянської війни куркулями нерідко ставали колись убогі селяни, що завдяки натужній праці розбагатіли за непу. У вирішенні питання, хто куркуль (а цим звичайно займалася «трійка», деякої входили представник Чека (тепер ДПУ), голова сільської Ради та партійний секретар), свою роль відігравали заздрість, особисті антипатії й дуже часто небажання селян вступати до колгоспу.Громлячи куркулів, Сталін повів наступ проти селянства взагалі. Партійні активісти отримали вказівку негайно розпочати суцільну колективізацію. Як правило, це відбувалося так: на село налітали партійні робітники, скликали збори, на яких погрозами змушували кількох селян створити колгосп. Партійний активіст нерідко кричав: «Хто проти колгоспів, той і проти Радянської влади. Хто проти колгоспу?» А тоді від усіх мешканців села вимагали передати колгоспу свою землю й худобу.У Тульчинському, Вінницькому, Могилів-Подільському округах бунтами були охоплені 343 села, в яких ДПУ зареєструвало 81 збройний виступ. Однією з форм селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу. Гроші втрачали купівельну спроможність, заробітки в колгоспах були мізерними. Найстрашнішим наслідком колективізації був голод 1932-1933 рр. Кожного року на колгоспи накладався непомірний план хлібозаготівель, а його невиконання розглядалось як "саботаж". Інформація про голод була прихована, і ніякої допомоги від зарубіжних країн, на відміну від 1921 р., не було.Сталін проголошував у ній, що «корінний поворот до соціалізму на селі можна вважати забезпеченим». Наміри Сталіна були очевидними: по-перше, він давав партійним активістам зрозуміти, що слід на деякийчас послабити темпи колективізації, а по-друге, звинувачуючи дрібних службовців, які слухняно виконували його настанови, Сталін намагався відмежуватися від страхітливих наслідків колективізації. Сприйнявши заяву Сталіна як відступ від політики колективізації, селяни зреагували відповідним чином і почали цілими натовпами виходити з колгоспів. Однак незабаром стало ясно, що це був лише тимчасовий маневр і що режим мав намір продовжувати насильницьку колективізацію, але застосовуючи іншу тактику. Хоч теоретично колгоспи належали селянам, вони були зобовязані поставляти державі визначену кількість продуктів і підлягали державним чиновникам.Голод 1932-1933 рр. став для українців тим, чим був голокост для євреїв і різанина 1915 р. для вірменів. Це рішення й та жорстокість, із якою режим виконував його накази, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше як штучним.

План

Вступ

1. Початок колективізації

2. Ліквідація куркульства як класу

3. Розгортання суцільної колективізації на Україні

3.1 Селянськв протести

3.2 Тимчасове послаблення колективізації

3.3 Нові наступи на село

4. Наслідки колективізації на Україні

Висновок

Список використаної літератури