Особливості входження Православних церков у екуменічний рух, визначення їх ролі у розвитку екуменічного руху. Характеристика та специфіка православного екуменізму, його місце в Україні. Сутність та тенденції розвитку соціальної екуменічної співпраці.
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Соціальний вимір екуменічної діяльності православних церков Робота виконана на кафедрі культурології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Закович Микола Михайлович, Національний педагогічний університет імені М.П.Особливе місце серед таких моделей займає екуменічний рух, найбільш впливовою організацією в якому є Всесвітня Рада Церков (далі - ВРЦ), яка обєднує сьогодні 349 церков і релігійних організацій з понад 100 країн світу. Виникнувши задовго до нинішнього етапу глобалізації, екуменічний рух, зважаючи на його столітню історію, вже має певні здобутки та значний досвід практичної діяльності в напрямі розбудови християнської єдності та толерантності. Важливість дослідження соціальної компоненти екуменічного руху обумовлюється ще й тим фактом, що після виходу значної частини Православних церков з-під тотального контролю держави, відбувається формування їх порядку денного у вирішенні актуальних соціальних питань сьогодення, від відповідей на які залежатиме соціокультурне обличчя цілих країн. Ефективність таких відповідей значною мірою залежатиме від того, наскільки повно та широко Православним церквам вдасться скористатися уже наявним соціальним досвідом інших церков та міжцерковних інституцій, творчо переосмисливши його відповідно до власних реалій. Відповідно до поставленої мети визначаються такі завдання: - простежити ґенезу та особливості входження Православних церков у екуменічний рух, визначити їх роль у розвитку екуменічного руху;Перший розділ «Теоретичні основи дослідження екуменізму» присвячений визначенню ступеня розробленості теми та означенню ключових понять, що використовуватимуться в ході дисертаційного дослідження. православний церква екуменічний соціальний Екуменічний рух є складним багатогранним феноменом, цілісне дослідження якого вимагає звернення до наукових розвідок, присвячених як окремим аспектам руху (міжконфесійному діалогу, державно-церковним відносинам, толерантності, місіології, соціальному служінню), так і узагальнюючим історичним працям, що допомагають зрозуміти загальний контекст розвитку руху та хід його розгортання. Попри низку позитивних аспектів, повязаних із розвитком соціального служіння та віднайдення адекватних відповідей на виклики часу, посилення соціальної зорієнтованості екуменізму імпліцитно містить тенденції до розширення екуменічного діалогу, що негативно оцінюється Православними церквами. Так, фактично поза увагою вітчизняних дослідників екуменізму залишилася його організаційна реформа, що була здійснена на VIII і IX Генеральних асамблеях ВРЦ, під тиском ультиматуму Православних церков (1998 р.). Усвідомлюючи, що «ойкумена» - це вся населена Земля, що, у більш вузькому сенсі, екуменізм - це рух за єдність християн, який є справою всіх християнських Церков і кожного християнина, котрі відчувають модальність Христової максими «Щоб були всі одно», а розєднаність християн як «скандал» (Іван Павло ІІ), у дослідженні під терміном «православний екуменізм», певною мірою, операційно ми будемо розуміти участь Православних церков у екуменічному русі.У дисертації вперше у вітчизняному релігієзнавстві здійснено комплексне філософське дослідження соціального зрізу участі Православних церков у екуменічному русі, окреслено її детермінанти, характер, суперечності та напрями розвитку. Відповідно до поставленої мети та завдань дисертаційного дослідження зроблено наступні висновки: - Узагальнюючи сучасні світські та богословські підходи до розуміння екуменічного руху, запропоновано їх класифікацію за такими критеріями: колом субєктів (християнський (в свою чергу поділяється на внутрішньоконфесійний і міжконфесійний) та широкий (в межах якого виокремимо аврамічний, загальнорелігійний і посттрадиційний)); площиною розгортання екуменічної діяльності (богословський та соціальний); рівнем організації (інституційний та позаінституційний) екуменізм. Екуменічна позиція Православної церкви визначається православною еклезіологією, відповідно до якої саме Православна церква є власне Церквою, а не однією з церков. Все це в комплексі з політичною та геополітичною детермінованістю екуменічної діяльності Православних церков стоїть на заваді їх повноцінного включення в роботу екуменічних інституцій та зумовлює проблематичність самої участі в екуменічному діалозі. Цей вплив набуває двостороннього характеру: з одного боку, обумовлює якісну реорганізацію ВРЦ як головного інституційного репрезентанта екуменічного руху (розширення форм участі в русі, зміна способів прийняття рішень, паритетне представництво протестантів та православних), з іншого - сприяє поляризації Православя: стає каталізатором консолідації фундаменталістських, помірковано-консервативних та ліберальних кіл.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
