Соціальне знання в структурі комунікації - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наукПостає питання: за рахунок чого підтримується відносна стабільність українського соціуму, яким чином людина орієнтується і виживає в цьому світі, якщо структури колишньої радянської свідомості істотно деформовані, а нові визначення загальної соціальної ситуації або відсутні, або не набули статусу соціально аксіоматичного знання? Таке “повернення до людини” як до соціального агента, котрий самовизначається і водночас конституює дійсність, вимагає врахування екзистенційних параметрів - індивідуальних критеріїв його осмислення і оцінки, особистої відповідальності та ризику у виборі стратегії дії у світі. Вивчення когнітивних моделей сенсоутворення, процесів породження інтерсубєктивних соціальних значень, а отже й технік самоінтерпретації і конструювання значущого соціального світу, відкриває перспективи переформулювання теми соціального порядку, оскільки передбачає вивчення не тільки субстанціональних характеристик, а й його діяльнісних та екзистенційно-особистістних вимірів. У цьому ракурсі дослідження процесів породження, стандартизації та поширення загальних соціальних значень (соціального знання), які тестуються і легітимуються в комунікації на різних рівнях, вможливлює переформулювання і висвітлиння фундаментальних проблем соціологічного теоретизування. Разом із цим, при вивченні різних соціокультурних процесів, проблем масової комунікації, громадської думки, особливостей масової свідомості у суспільстві, що трансформується, були розроблені теоретичні положення, які внесли істотний внесок у формування низки положень дисертаціоного дослідження.У першому розділі - “Соціальне знання: спроба концептуалізації” - розглядається зміст і генеалогія основного поняття дослідження - соціальне знання. Наголошується на тому, що в суспільнознавстві дотепер експлуатується субстанційне уявлення про знання, згідно з яким: 1) знання, які вільно циркулюють у соціальному просторі, більш-менш повно і вірно відбивають зовнішню щодо свідомості “обєктивну” реальність; 2) знання являє собою субстанцію, яка містить у собі певну інформацію, деяку вже існуючу єдність сенсу, що зазвичай, передбачає її цілковиту усвідомленість; 3) у соціальному полі знання виконують регулюючу функцію шляхом нормалізації відносин між різними соціальними одиницями, забезпечуючи необхідний для підтримки соціального звязку “комунікативний мінімум”; 4) різноманітні дискурсивні системи, в яких обєктивується все існуюче у культурі знання, розглядаються як принципово сумірні, тобто узгоджені з однією і тією ж множиною правил. Автор виокремлює такі принципові моменти цього вирізнення: 1) імпліцитні конструкти соціального знання доконцептуальні та дорефлексивні, і тому не систематичні й не предметні, на відміну від концептуально-дискурсивних форм знання; 2) позаяк соціальне знання актуалізується в моменті породження сенсу, воно відтворює ситуативні значення, які є унікальними й лише частково обєктивуються; 3) соціальні знання не можуть розглядатися в денотативному модусі, тобто в термінах істини/хибності. У другому розділі - “Статус соціального знання в контексті інтеракції” - розглядаються процеси семантизації соціальної реальності й породження значущого соціального універсуму на основі патернів соціального знання, а також їх значення як породжуючого принципу різноманітних практик. В її структурі автор вирізняє три рівні: 1) знання про типізовані обєкти, їх якості та програми функціонування в різноманітних прагматичних контекстах; 2) уявлення або низка припущень стосовно прийнятної поведінки інших і можливостей взаєморозуміння, інакше кажучи, “комунікативна компетентність” агента; 3) неявне знання рецептів практичних дій і визначення різних комунікативно-прагматичних ситуацій у термінах непроблематичних очевидностей - буденних рутинних якостей і природних, прийнятних операцій.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ