Соціальне страхування - Курс лекций

1. Необхідність та економічний зміст соціального страхування Держава гарантує кожному громадянину право на працю, задовольняє потреби у здобутті освіти, охороні здоровя, підготовці кадрів, забезпечує мінімальний рівень заробітної плати, пенсії, соціальних виплат. У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає «право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». Реалізація такого права на практиці - це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам держави, що відповідає міжнародним умовам, а саме ст. 22 Загальної декларації прав людини та ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., з якої випливає, що держави, беручи участь в даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціальне страхування. Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є девять основних видів соціальних допоміг: - медичне обслуговування; допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у звязку з нещасними випадками на виробництві; родинна допомога; допомога за умови вагітності та пологів; допомога за інвалідністю; у разі втрати годувальника. На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захисту: - соціально-демократична модель скандинавських країн - держава бере на себе значну долю відповідальності за соціальний захист населення; - модель неоліберальна (США) - проблеми щодо соціального захисту між підприємцями і найманими працівниками розвязуються переважно за участі профспілок; - модель неоконсервативна (Німеччина) заснована на змішаному державно-приватному розвязанні соціальних проблем; - відповідальність окремого підприємця замінена системою обовязкової колективної відповідальності під контролем держави; - система Беверіджа (Англія, Ірландія) - головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян. Розглянувши ці моделі можна дійти висновку, що система соціального захисту населення в Україні найбільшою мірою відповідає німецькій моделі. Слід виокремити основні складові соціального захисту населення України: соціальне забезпечення; соціальна допомога; соціальне страхування. Зменшення фінансових можливостей держави може призвести до затримки чи зменшення розмірів соціальних виплат. Однак ці кошти направляються не фізичним особам, а підприємствам і організаціям як компенсація недотриманих доходів. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом з тим і збільшення розміру страхових внесків. Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоровя. У сфері соціального страхування виникають такі основні групи фінансових відносин: між страховими фондами та юридичними особами, які виступають платниками обовязкових внесків; між фондами та найманими працівниками, за рахунок яких формуються доходи бюджету фонду; між фондами та державним, місцевими бюджетами в процесі перерозподілу державних фінансових ресурсів; між фондами й іншими органами, кошти яких використовуються для фінансового забезпечення соціальних програм; між територіальними і центральними органами фондів з метою забезпечення соціальних виплат у регіональному та місцевому розрізах; між фондом та певними категоріями громадян, які отримують за рахунок його коштів матеріальне забезпечення і соціальні послуги; між фондом і відповідним відомством, міністерством (наприклад, Міністерством праці та соціальної політики, службою зайнятості тощо); між фондом і установами, організаціями, які виконують певні види робіт (професійне навчання та перепідготовку не зайнятого населення); між фондами та фінансовими органами в процесі здійснення контролю за рухом державних фінансових ресурсів. В системі загальнообовязкового державного соціального страхування всі працівники зобовязані брати участь у формуванні соціальних страхових фондів, сплачуючи встановлені внески. Недержавне соціальне страхування може проводитися субєктами підприємницької діяльності (страховими товариствами, недержавними пенсійними фондами тощо). Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розробки конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів. Система соціальних гарантій населенню Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення соціальних потреб. Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають: · держав