Соціальна зумовленість і механізми впровадження освітніх реформ - Автореферат

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Соціальна зумовленість і механізми впровадження освітніх реформОсвіта є важливим засобом символьної легалізації статусів і ролей, що у суспільстві, яке трансформується, набуває особливого значення. Входження України в інтегровану світову культуру, подальший розвиток традицій української школи спонукає необхідність вироблення нових підходів до педагогічного процесу, переосмислення соціальних цілей освіти, організаційно-структурну перебудову, якісне поглиблення реформ освіти. Починаючи десь з середини 30-х років процес адміністративного підпорядкування школи практично завершується, зникають соціологічні дослідження та дослідження проблем освіти зокрема. Роботи з освітнього діагностування, моделювання, прогнозного проектування, інноваційної діяльності щодо реформування та стабілізації системи освіти у перехідний період належать таким дослідникам як І.Бестужев-Лада, Л. Предметом дослідження виступають соціальні чинники, що зумовлюють необхідність, специфіку і характер протікання освітніх реформ, механізми їх впровадження, соціально-політичні та культурно-ідеологічні передумови реформування освіти, взаємодію основних соціальних субєктів освітніх реформ, засоби та способи організації реформаційного процесу в освіті, визначення критеріїв ефективності реформування освіти, вітчизняний досвід проведення реформ та їх вплив на розбудову української національної школи.У дисертації підкреслено, що реформа являє собою перетворення, зміну, нововведення, перевлаштування якоїсь сфери суспільного життя (інститутів, організацій, закладів), без усунення основ існуючої соціально-політичної структури і наявного суспільного порядку. Проекти можуть бути націлені на отримання (набуття) нових знань; на зміну змісту, засобів та методів навчання та виховання; трансформацію цілей освіти; впровадження нових ціннісних орієнтацій та моделей поведінки тих, хто навчається; перетворення способів управління навчальним закладом. Реформа в освіті повинна викликати децентралізацію управління і подальшу демократизацію всього процесу навчання та виховання, сприяти зростанню загальної та спеціальної компетентності людини. Тотальне одержавлення школи і ВНЗ, бюрократична централізація управління ними, надлишкова технократизація навчально-виховного процесу, уніфікація навчальних закладів, перетворення права на освіту в насильницьку повинність навчання за пропонованими державою умовами, зведення структури фінансування виключно до державних джерел, що ставило систему освіти в пряму залежність від економічних успіхів і прийнятих способів розподілу бюджету, зведення педагогічної діяльності до чиновницької служби, тотальний нагляд і контроль над всіма процесами в школі та у ВНЗ, відсутність шкільної і в особливості вузівської автономії, тяжке становище педагога, особливо вчителя початкової і середньої школи, державне планування прийому, випуску та розподілу спеціалістів, визначення успіху школи і ВНЗ за формальними критеріями (оцінка та повязана з нею процентоманія), відсутність конкуренції серед навчальних закладів з причини заборони приватних шкіл та вузів і т.д. стали тим гальмом для системи освіти, яке все більше позбавляло її внутрішніх ресурсів подальшого просування вперед. Залишковий принцип фінансування культури та освіти, бюрократизація і технократизація педагогічних відносин та навчально-виховного процесу, перетворення системи освіти у додаток до ідеологічного апарату партії та держави, владна модифікація селективних функцій середньої та вищої школи, їх підлеглість виключно інтересам правлячої і вже ґрунтовно переродженої бюрократичної верхівки, майже повне припинення соціальної вертикальної мобільності за допомогою отримання повноцінної освіти, що негативно відобразилася на позитивній мотивації учнів та інших субєктів освіти, ряд інших негативних моментів цілком виключив який-небудь поступальний рух школи на ближню історичну перспективу.

Основний зміст роботи