Соціальна реабілітація соціально-депривованих категорій населення: соціологічний підхід - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук Соціальна реабілітація соціально-депривованих категорій населення: соціологічний підхідРобота виконана в Інституті соціальних наук Одеського національного університету ім. Науковий керівник - доктор соціологічних наук, професор Рущенко Ігор Петрович, Харківський національний університет внутрішніх справ, завідувач кафедри соціології; Захист відбудеться “23” жовтня 2008 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.02 в Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м.Девіантна поведінка, як така, що відхиляється від домінуючих у соціумі соціокультурних очікувань і норм, узвичаєних правил виконання соціальних ролей, стає одночасно як важливим стимулом розвитку соціуму, так і чинником його криміналізації та глибокої поляризації. Основними чинниками хронізації в плані депривації стало зростання безробіття, збільшення захворювань та соціальних хвороб, інвалідизації населення, що, безумовно, вимагає відновлення працездатності, соціальних статусів, здоровя та соціальних звязків у соціумі. Тому актуальність теми зумовлена потребою осмислення проблем аналізу соціальної реабілітації, вивчення цього феномену, а також формування моделі соціальної реабілітації (що, в першу чергу, вказує на способи реабілітації). Актуалізуються проблеми вдосконалення різноманітних механізмів соціальної реабілітації, які ще не набули достатнього осмислення та потребують подальшого дослідження, визначення стратегій і технологій соціально-реабілітаційної діяльності щодо різних категорій населення, а також соціологічного обґрунтування поняття “соціальна реабілітація”. Уперше розроблено концептуальну модель соціальної реабілітації соціально-депривованих категорій населення в умовах зростання ризиків, яка на основі системного підходу сформована з рівнозначних складових елементів: реабілітація як мета, як процес (зміна стадій і станів, що ґрунтуються на цілеспрямуванні дій для досягнення результату) і спосіб її досягнення (механізми, рівні, методи); визначено джерела інституціонування діяльності (сімя, колектив, приватні фонди, державні та недержавні організації), які спрямовують реабілітаційну діяльність на відновлення соціальних звязків, соціальних статусів і ролей, самоідентифікацію й ідентифікацію обєктів соціальної реабілітації (с.У першому розділі - “Теоретико-методологічні та концептуальні засади дослідження соціальної реабілітації” - розглянуто основні напрями дослідження соціальної реабілітації в міждисциплінарному вимірі: у медичній, психологічній, юридичній науках та соціальній роботі. У другому розділі - “Соціальна реабілітація в соціологічному вимірі” - на основі теоретичного аналізу здійснюється концептуалізація соціальної реабілітації як соціальної інституції і представлено, що норма, відхилення (девіація), реабілітація становлять тріаду, де соціальна норма виступає бажаним стандартом, соціальне відхилення - визначальним стандартом (видом девіації), а соціальна реабілітація - стандартом, що реалізується (конструюється) для приведення обєкта реабілітаційного впливу до норми. Соціальну реабілітацію запропоновано розглядати в межах понять “норма - відхилення - відновлення - норма” чи на основі соціологічних категорій “соціальна норма - соціальна девіація (соціальна ексклюзія) - соціальна реабілітація - соціальна норма”. Тому, мережу відносин у межах медичної соціальної реабілітації, визначається в межах понять “норма - відхилення - відновлення - норма”, тобто через категорії “здоровя - хвороба - соціальна реабілітація - здоровя”, а мережу відносин у межах юридичної соціальної реабілітації відповідно через категорії “соціальна норма - соціальна девіація - соціальна реабілітація - соціальна норма”. Означено три типи соціальної реабілітації: соціальна реабілітація як адаптація й реадаптація людини в соціумі; соціальна реабілітація як ресоціалізація людини в соціумі; власне соціальна реабілітація як соціалізація людини.У дисертаційній роботі вирішено наукове завдання, яке полягає в дослідженні процесу соціальної реабілітації як соціальної інституції в умовах зростання соціогенних ризиків у сучасному суспільстві, досягнуто дослідницької мети - концептуалізовано та емпірично обґрунтовано специфіку соціальної реабілітації соціально-депривованих категорій населення як соціальну інституцію в сучасних умовах. Зазначено, що підґрунтям для вивчення соціальної реабілітації як соціального явища були напрацювання в межах класичної соціології, яка розглядала процеси, що відбуваються в суспільстві, крізь призму його нормативного стану.

Основний зміст роботи