Соціальна політика в Аргентині в умовах неоліберальної моделі розвитку (90-ті роки ХХ століття) - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукВтілення реформ, базованих на ідеях неоліберальної економічної думки, супроводжувалося скороченням втручання уряду в економіку й управління та структурною перебудовою господарства країни. У звязку з цим набуває значущості проведення такої соціальної політики, яка була б здатна подолати соціальні розбіжності та розвязати соціальні протиріччя, які виникають у перехідний період, і, таким чином, сприяти соціальній інтеграції. Проваджувані в Аргентині у 1990-і рр. економічні реформи супроводжувалися корінною перебудовою соціально-економічних відносин, зрушеннями у соціально-класовій структурі, зміною усталених суспільних цінностей. Схожість соціальних проблем, які виникають при переході до ринкової системи господарювання - тимчасове зростання безробіття, посилення майнового розшарування, маргіналізація частини населення тощо - актуалізує потребу вивчення комплексу заходів соціальної політики в Аргентині в плані оцінки їхньої ефективності, врахування позитивного чи негативного досвіду при виборі Україною власних орієнтирів розвитку соціальної сфери. час проведення неоліберальних реформ в Аргентині, які носили довгостроковий характер і істотно вплинули на формування нової структури господарства, суспільний розвиток і власне нову стратегію соціальної політики.Це пояснюється, по-перше, тим, що реформи відбулися порівняно недавно, а по-друге, тим, що в урядових планах перебудови аргентинської економіки у 1990-і рр. соціальній політиці відводилося другорядне місце. Літературу з теми умовно поділено на чотири групи: 1) узагальнюючі історичні праці, в яких розкриваються особливості практичної реалізації неоліберальних економічних реформ 1990-х рр. в країнах Латинської Америки; 2) праці вітчизняних і зарубіжних авторів з історії економічного розвитку Аргентини кінця ХХ ст.; 3) конкретно-історичні та економічні дослідження, в яких висвітлюються процес становлення нової парадигми соціальної політики в Аргентині та окремі напрями реалізації цієї політики; 4) науково-довідкова література. Для розуміння специфіки економічної динаміки і зясування широкого кола питань соціального буття в Аргентині 1990-х рр. важливе значення мають праці, присвячені особливостям соціально-економічного розвитку країни зазначеного періоду. Спостерігаючи за динамікою суспільних процесів, ці дослідники зазначають, що зміни у структурі можливостей, а отже, і процеси соціальної мобільності в Аргентині протягом 1990-х рр. обумовлювалися зростанням безробіття, бідності, зубожіння, які були структурними елементами нової економічної моделі. Основним конкретно-історичним методом дослідження виступив історико-системний метод, згідно з яким соціальна політика розглядається як система взаємоповязаних та взаємообумовлених компонентів (напрямків, принципів, заходів) в конкретно-історичних умовах (у даному випадку - в умовах втілення неоліберальних реформ в Аргентині).Зазначено, що в Аргентині, як і в більшості держав латиноамериканського регіону, у 1990-і рр. було проведено реформу системи пенсійного забезпечення, розглянуто її причини та зміст. Зазначено, що реформа пенсійного забезпечення, проведена в Аргентині у 1994 р., носила структурний характер, оскільки було здійснено перехід від попередньої державної розподільчої схеми пенсійного забезпечення до змішаної системи, в якій надавалася перевага приватному компоненту на основі особистих накопичувальних пенсійних рахунків. Однак, попри кардинальну перебудову всієї системи, уряду не вдалося вирішити нагальні соціальні та фінансові проблеми. Реформа в сфері охорони здоровя, проведена в Аргентині у 1990-і рр., характеризувалася двома головними напрямками: децентралізацією (перенесенням функцій управління національних лікарень до провінцій і муніципалітетів та наданнням державним лікарням права самоуправління), а також приватизацією (наданням можливості розвитку приватним системам медичного страхування). Реформи системи освіти, проведені в Аргентині у 1990-і рр., були тісно повязані з вирішенням актуальних завдань соціально-економічного розвитку країни (досягнення конкурентоспроможності, розвязанням нагальних соціально-трудових питань, подолання бідності, сприяння соціальній рівності й інтеграції), а також обумовлювалися необхідністю вдосконалення механізмів фінансування освітньої системи.

Основний зміст дисертації