Адаптація як технологія соціальної роботи з вихованцями дитячих будинків, нормативно-правові аспекти соціальної роботи. Дослідження проблем соціальної адаптації вихованців інтернатних установ методом контент-аналізу та спостереження, шляхи оптимізації.
Вступ Актуальність дослідження. Ні для кого не секрет, що останніми роками в Україні в умовах нестабільності соціально-економічного і політичного життя, що продовжується, спостерігається стійка тенденція зростання числа дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків. В результаті - безробіття, убогість, злочинність, стають алкоголіками або наркоманами, кінчають життя самогубством. І тільки 10% вдається адаптуватися в суспільстві. Суспільство в їх особі втрачає повноцінну зміну поколінь і «зазнає» проблеми з їх поведінкою. Отже, в наших установах не створені умови для повноцінного формування особи, немає основи для оптимального включення вихованця в звичайне життя країни. У вихованців дитячих будинків маса проблем. Основна місія дитячого будинку - допомогти в соціальній адаптації вихованців. Великий вплив на особистісний розвиток дітей надає їх соціальна адаптація. Вивченням адаптації людини займаються вчені в психології, соціології та педагогіки. Відомо, що особливу тривогу викликають проблеми соціальної адаптації й постінтернатного становлення випускників інтернатних установ. Після закінчення інтернату, кожен з випускників іде в самостійне життя, де зазнає глибокої кризи, яка породжена труднощами соціалізації, дитина не здатна стати повноцінним членом суспільства. Представники даної соціальної групи зазнають труднощів у професійному самовизначенні, у шлюбі, у встановленні професійних і дружніх відносин, значна частина поповнює ряди правопорушників. Низкою науковців (Н.Н. Авдєєва, Г.М. Бевз, Л.С. Волинець, Л.Н. Галігузова, Я.О. Гошовський, Т.В. Гуськова, І. В. Дубровіна, М. І. Лісіна, С.Ю. Мєщєрякова, В.С. Мухіна, І. В. Пєша, А.М. Прихожан, А.Г. Рузська, Є. О. Смірнова, Є. А. Стрєбєлєва, Н.М. Толстих та ін.) доведено, що умови життя і виховання в закладі закритого типу та відсутність дитячо-батьківських стосунків деструктивно впливають на особистісний розвиток дітей-сиріт: у них спостерігається знижений загальний психічний тонус, порушення процесів саморегуляції, домінування пасивності у різних видах діяльності, недостатня здатність до співчуття, імпульсивність в поведінці, знижена (в порівнянні з ровесниками з сімї) емоційна регуляція, емоційно-пізнавальна взаємодія. Однак, дослідження вчених М.О. Дубровської, В.К. Зарецького, В.Н. Ослон доводять, що перебування дитини у школі-інтернаті має і свої плюси. Доведено, що загалом зростання дитини в умовах закладів інтернатного типу, призводить до проблеми її в емоційному, інтелектуальному, мовленнєвому та фізичному розвитку. Вона має труднощі у спілкуванні та поведінці, характеризується звуженням світогляду та труднощами в особистісному зростанні та адаптації до нових умов життєдіяльності, соціалізації та інтеграції в суспільство в цілому. Метою даної роботи є дослідження рівня соціальної адаптації вихованців в умовах дитячого будинку та розробка рекомендацій по її оптимізації. Для реалізації мети дослідження були поставлені такі завдання: - узагальнити та вивчити основні підходи вивчення соціальної адаптації; - розглянути адаптацію, як технологію соціальної роботи з вихованцями дитячих будинків; - проаналізувати нормативно-правові аспекти соціальної роботи з вихованцями дитячих будинків; - дослідити рівень пристосування вихованців дитячих будинків до соціального середовища; - розробити рекомендації щодо підвищення ефективності соціальної адаптації вихованців дитячого будинку. Практична значимість: - подальша розробка даної теми; - робота дозволить скоординувати зусилля щодо підвищення рівня соціальної адаптації вихованців дитячого будинку; - матеріали роботи можуть бути використані соціальними працівниками, соціальними педагогами в роботі з вихованцями дитячих будинків. Дослідники ще однієї групи вважали адаптацію процесом поступового переведення суспільних норм та ідеалів в особисті установки й цінності. Адаптивна діяльність, що повязана з освоєнням соціальної дійсності, як і будь-яка людська діяльність, «змінила» свою біологічну сутність на соціальну ще з часів створення людиною першого знаряддя праці. Причому в процесі освоєння людиною цих нових видів соціальної діяльності вже від самого початку виявляється матеріалістичний звязок між людьми, зумовлений потребами та способом виробництва. У такому контексті соціальна адаптація розглядається як вид взаємодії особистості (або соціальної групи) із соціальним середовищем, під час якої узгоджуються вимоги й очікування її учасників та яка містить решту рівнів взаємодії: біологічний, психологічний та ін. Дослідник І. Калайков, розглядаючи соціальну адаптацію як «форму соціального руху», до його компонентів зараховує виробничі сили, свідомість, пізнання, формування потреб, відтворення життя та продовження роду [45, 57].
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
