Соціальні детермінанти кібервіртуального простору - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наукРобота виконана на кафедрі галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Київського національного університету імені Тараса Шевченка Захист відбудеться “24” грудня 2007 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м.Комунікативно-інформаційна система кібервіртуального простору - Інтернет - надала можливість розширення та пришвидшення контактів, розміщення та збереження величезної кількості різноманітної інформації (за змістом, видами і формами), що надало більших можливостей індивідам, аби долучитися до світової спільноти та різних культур. Світова теорія та практика вивчення в руслі даної тематики активно продовжує свій розвиток (Д.Белл, А.Тоффлер, Й.Масуда, Д.Тапскотт, Дж.Гол, К.Мей, М.Носов, Д.Іванов, М.Кастельс, Х.Рейнгольд, Ф.Уебстер, Т.Еріксен, П.Віріліо, А.Ракітов, А.Урсул); але якщо в світі вже замислюються про наслідки, визначають тенденції та прогнозують перспективи, то в Україні переважно доводиться надавати аргументи на захист існування та визнання кібервіртуальної компоненти соціального простору, її специфіки та соціальних особливостей (В.Щербина, Н.Рудницька, М.Ожеван, Н.Бойко, Б.Головко, Д.Дубов, О.Голобуцький, А.Арсеєнко, С.Коноплицький). Доповнення новими підходами та способами вирішення вимагають наступні проблемні аспекти соціологічного вивчення кібервіртуальності: дослідження кібервіртуального простору зведене переважно до аналізу взаємодії механізмів (кібер)віртуальності та реальності, обмежуючись фіксацією наслідків впливу детермінованої компютером віртуальності на індивіда, тоді як вивчення кібервіртуальності проігнороване аналізом її як специфічного компонента соціальної реальності; в дослідженнях кібервіртуальності слабко представлені методологічні, концептуальні, стратегічні висновки з того факту, що соціальна кібервіртуальна дійсність (реальність) побудована не на основі лінійного причинно-наслідкового закону, але на основі комунікативних домовленостей, котрі узгоджені між силами, що діють як в соціальному реальному світі, так і виключно в межах кібервіртуального простору; Враховуючи потреби сучасного українського суспільства і можливості сучасної соціологічної теорії, перед нами виникає наукова проблема невідповідності між необхідністю мати наукове обґрунтування особливостей кібервіртуальності та недостатністю вивчення соціологами теоретичних та емпіричних матеріалів, аналізу та обґрунтування існуючих теорій та концепцій корисних у дослідженнях з даної проблематики.Зважаючи на специфіку сприйняття людиною кібервіртуальності, яка рефлектується свідомістю та виражається у вербальній практиці саме як “простір”, в рамках дослідження категорія “простір” прийнята сугестивною, яка всім спектром тлумачень якнайкраще відображає суть сприйняття та пояснення кібервіртуальності. Концепція Г.Зіммеля, визначає простір як до кристалізовану множину змістів соціальних звязків; Дж.Морено зауважив на психоемоційному сприйнятті простору соціальними субєктами; П.Сорокін “структурував” простір через його субєктів та обєктів, за їхніми статусами і ролями в реальності буття; П.Бурдьє, користуючись поняттям “поле”, звернув увагу на простір, як на множину можливостей та ресурсів, якими володіють його компоненти, та на основі яких формують соціальні та індивідуальні взаємовідносини (через реалізацію “символічної влади”); Е.Гіденс розвинув ідею простору як структури, що визначена соціальними практиками його субєктів. Всі ці концепції не оминають головну детермінанту - людину, яка визнається діючим субєктом, який своїм існуванням, діяльністю та свідомістю як творить, так і рефлектує олюднений простір - соціальний, який характеризується як фундаментальна умова діяльності та спілкування людей у суспільстві, як рівень організації міжсубєктних соціальних відносин, де просторовий момент співвідноситься з соціальними системами, характеризує упорядкованість множини соціальних подій та відносин, їх взаємокоординацію та субординацію, насиченість діяльністю та комунікацією. Необхідність та важливість категорії соціального часу у вивченні соціального простору означена в працях П.Штомпки (у описанні соціального часу як послідовності подій, повязаних в єдиний ланцюг, як процес; у визначенні того, що способом вимірювання соціального часу є соціальна практика), П.Сорокіна та Р.Мертона (у поясненні звязку соціального часу з соціальною активністю соціальних груп), Е.Гідденса (у виокремленні характеристики стійкості соціального часу, як особливості, що визначає спосіб фіксації соціальних подій), М.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ