Жанрові межі віолончельної творчості Прокоф‘єва: від інструментальної мініатюри і сонати (сольної та ансамблевої) до концертіно та монументальної Симфонії-концерту. Взаємопроникнення та взаємодія образних сфер симфонічної й камерної творчості Прокоф‘єва.
Аннотация к работе
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ІМ. М.В. ЛИСЕНКА Кафедра струнно-смичкових інструментів Соната ор.119 С. Прокоф‘єва в контексті його віолончельної творчості Дипломний реферат на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр студентки IV курсу оркестрового факультету Вербової Ольги Юріївни Науковий керівник проф. Ланюк Ю. Є. Львів - 2006 План Вступ Балада для віолончелі та фортепіано ор.15. Перший концерт для віолончелі з оркестром ор.58 Адажіо для віолончелі і фортепіано ор.97 bis Соната ор.119 для віолончелі з фортепіано Симфонія-концерт для віолончелі з оркестром ор.125 Соната для віолончелі соло ор.133 Висновки Список літератури Вступ Коли ми вивчаємо творчість якогось з видатних композиторів, пов‘язану з творами для одного інструменту з його активним, переважаючим виконавським значенням, то ця творчість майже у всіх випадках сприймається нами не як окремий жанр, а скоріше як група інструментальних жанрів, що об‘єднуються виконавською присутністю даного інструменту. В музиці ХХ ст. потрібно назвати імена Прокоф‘єва, Мясковського, Шостаковича, Кабалевського, Хіндеміта, Онегера, Кодая, Бріттена. Наявність у віолончельній творчості композитора різножанрових творів (камерних та інструментально-симфонічних) дозволяє говорити й про взаємопроникнення образних сфер симфонічної й камерної творчості Прокоф‘єва, про взаємодію його симфонічних і камерних творів - інакше кажучи, про деякі риси симфонізму композитора (в широкому сенсі слова), що проникли в і його камерні твори. Отже, початкова тема прийшла у дорослу музику С. Прокоф’єва з дитинства. Побічна тема в структурному відношенні є продовженням головної партії. Але функціональна відокремленість побічної партії окреслюється перш за все її образною самостійністю. Перша з них, ритмічно пружна, вводить улюблену Прокоф’євим образну сферу фантастики, російської казковості. Друга тема розробки розвивається майже на тому ж моторному фоні, що й перша. Один з драматургічно важливих моментів розробки - вторгнення початкової теми Балади. Яскравим проявом стрункої драматургії першої частини є динамізація репризи. Основна тема Andante являє собою чудовий синтез, інтонації билинного епосу та російської протяжної ліричної пісенності. Відомий віолончеліст Г. П’ятигорський згадував, як він вмовляв композитора написати віолончельний концерт.