Жанрові межі віолончельної творчості Прокоф‘єва: від інструментальної мініатюри і сонати (сольної та ансамблевої) до концертіно та монументальної Симфонії-концерту. Взаємопроникнення та взаємодія образних сфер симфонічної й камерної творчості Прокоф‘єва.
При низкой оригинальности работы "Соната С. Прокоф‘єва в контексті його віолончельної творчості", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ІМ. М.В. ЛИСЕНКА Кафедра струнно-смичкових інструментів Соната ор.119 С. Прокоф‘єва в контексті його віолончельної творчості Дипломний реферат на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр студентки IV курсу оркестрового факультету Вербової Ольги Юріївни Науковий керівник проф. Ланюк Ю. Є. Львів - 2006 План Вступ Балада для віолончелі та фортепіано ор.15. Перший концерт для віолончелі з оркестром ор.58 Адажіо для віолончелі і фортепіано ор.97 bis Соната ор.119 для віолончелі з фортепіано Симфонія-концерт для віолончелі з оркестром ор.125 Соната для віолончелі соло ор.133 Висновки Список літератури Вступ Коли ми вивчаємо творчість якогось з видатних композиторів, пов‘язану з творами для одного інструменту з його активним, переважаючим виконавським значенням, то ця творчість майже у всіх випадках сприймається нами не як окремий жанр, а скоріше як група інструментальних жанрів, що об‘єднуються виконавською присутністю даного інструменту. В музиці ХХ ст. потрібно назвати імена Прокоф‘єва, Мясковського, Шостаковича, Кабалевського, Хіндеміта, Онегера, Кодая, Бріттена. Наявність у віолончельній творчості композитора різножанрових творів (камерних та інструментально-симфонічних) дозволяє говорити й про взаємопроникнення образних сфер симфонічної й камерної творчості Прокоф‘єва, про взаємодію його симфонічних і камерних творів - інакше кажучи, про деякі риси симфонізму композитора (в широкому сенсі слова), що проникли в і його камерні твори. Отже, початкова тема прийшла у дорослу музику С. Прокоф’єва з дитинства. Побічна тема в структурному відношенні є продовженням головної партії. Але функціональна відокремленість побічної партії окреслюється перш за все її образною самостійністю. Перша з них, ритмічно пружна, вводить улюблену Прокоф’євим образну сферу фантастики, російської казковості. Друга тема розробки розвивається майже на тому ж моторному фоні, що й перша. Один з драматургічно важливих моментів розробки - вторгнення початкової теми Балади. Яскравим проявом стрункої драматургії першої частини є динамізація репризи. Основна тема Andante являє собою чудовий синтез, інтонації билинного епосу та російської протяжної ліричної пісенності. Відомий віолончеліст Г. П’ятигорський згадував, як він вмовляв композитора написати віолончельний концерт.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
