Соматоформні розлади (клініка, діагностика, патогенетичні механізми, принципи відновлювальної терапії) - Автореферат

Академія медичних наук України ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України Марута Наталія Олександрівна, Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, завідувач відділу неврозів та граничних станів доктор медичних наук, професорЯкщо дотепер СР розглядалися, як правило, у структурі основних клінічних форм неврозів - неврастенії, істерії, неврозу навязливих станів, невротичної депресивної іпохондрії, то перераховані вище тенденції привели до класифікаційного виділення в МКХ-10 великих самостійних рубрик “соматоформних розладів” на тлі скорочення рубрифікацій традиційних форм неврозів (Сарториус Н., 1997; Абрамов В.А., 2000; та ін.). Актуальність вивчення СР і, насамперед, органних неврозів, які мають топічну приналежність до проекції одного органа/системи, диктується як високою поширеністю таких психосоматичних розладів (Земцовский Э.В., 1998; Марута Н.О., Михайлов Б.В. На підставі результатів комплексного клініко-психопатологічного, експериментально-психологічного та нейрофізіологічного дослідження хворих на соматоформні розлади визначити сучасні клінічні форми їх проявів, механізми їх патогенезу, особливості перебігу, критерії прогнозу і розробити систему лікувально-реабілітаційних заходів. Розробити систему патогенетично обґрунтованої відновлювальної терапії та реабілітації хворих з різними формами соматоформних розладів. Для вивчення ступеню опору стресу застосовано методику визначення стресоопору і соціальної адаптації (Holmes G., 1977) Для вивчення психотравмуючого впливу життєвих подій нами було модифіковано опитувальник стресоопору і соціальної адаптації Холмса - Раге з виділенням 5 типів психотравмуючих ситуацій і розробкою ключів до кожного з типів та критеріїв оцінки (Мирошниченко Н.В., 2003).У четверту - групу порівняння чисельністю 112 осіб з недиференційованими формами СР (НДФСР) - увійшли 75 хворих на соматизований розлад (F45.0) і 37 хворих на недиференційований соматоформний розлад (F45.1). В цілому серед хворих на СР значуще переважали особи з вищим рівнем освіти 85,71±1,67% (р <0,001), у 10,20±1,44% хворих освіта була середньою спеціальною, у 4,08±0,94% - середньою. Професії були різні, але більшу кількість - 373 обстежених - склали інженерно технічні робітники (84,58±1,72%); стаж роботи у 251 хворих (56,92±2,36%) був більше 15 років. При вивченні тривалості захворювання визначено, що переважна більшість хворих на СР була залучена до спеціалізованої ланки через тривалий час після виникнення перших ознак захворювання: 312 хворих (70,75±2,17%) звернулися через 2 та більше років, тоді як лише 129 хворих (29,25±2,17%) звернулися у термін до 2 років від початку захворювання; при цьому частіше перші звернення були до лікарів-терапевтів. Поряд з цим, найбільш значущими у хворих на СВДССС були соціальний (100%) і виробничий (81,22±2,78%) типи; у хворих на СВДШКТ - медичний (65,17±5,05%), побутовий (62,92±5,12%), виробничий (61,80±9,30%); у хворих на СВДДС - соціальний (100%) і медичний (83,72±5,63%); у хворих на НДФСР - медичний (54,46±4,71%) і побутовий (50,89±4,72%).При цьому у хворих на НДФСР значуще частіше спостерігається високий рівень нейротизму, ніж у хворих на СВД (відповідно 21,43±3,88% і 12,16±1,80%). У хворих на НДФСР переважають середні рівні як особистісної (72,32±4,23%), так і реактивної тривожності (51,79±4,72%), у хворих на СВД - високі (50,46±2,76% і 64,13±2,64% відповідно особистісної і реактивної тривожності). При цьому співвідношення цих рівнів має особливості в залежності від системно-органної приналежності розладу: у хворих на СВДССС переважають високі рівні реактивної і особистісної тривожності, у хворих на СВДШКТ при високих рівнях особистісної тривожності реєструються низькі показники реактивної, у хворих на СВДДС переважають низькі рівні особистісної і високі - реактивної тривожності. В групі хворих на СВД найбільш виражена депресія відмічається у хворих на СВДШКТ, найменш виражена - у хворих на СВДДС. Десинхронізований тип ЕЕГ частіше спостерігається у хворих на СВДССС (62,44±3,45%), сплощений тип - у хворих на СВДШКТ (49,44±5,30%), гіперсинхронно-пароксизмальний - у хворих на СВДДС (48,84±7,62%), дезорганізований - у хворих на НДФСР (51,79±4,72%).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ