Сократ та його філософія - Реферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТСократ - великий античний мудрець, «уособлення філософії», як назвав його К. Маркс, - стоїть у витоків раціоналістичних і просвітительських традицій європейської думки. Йому належить видатне місце в історії моральної філософії й етики, логіки, діалектики, політичних і правових навчань.????????, 469 до н. е., Афіни - 399 до н. е., Афіни) - давньогрецький філософ, був першим філософом, який не залишив жодного письмового джерела після себе. Вчення Сократа відоме здебільшого завдяки свідченням його послідовників, зокрема, його найвидатнішого учня - Платона, який виклав ідеї учителя в «Апології Сократа». Сократ був з простої і бідної сімї - був сином каменотеса Софрониска і повитухи Фенарети, а тому не отримав у дитинстві і юності витонченої освіти і виховання, яке було обовязковим для юнаків з аристократичних сімей.Сократ - великий античний мудрець, засновник власної школи, по суті своїй був скептиком, але не змушував інших приймати свою точку зору, а особливим способом, задаючи питання, змушував кожну людину висловити свою власну філософію. У центрі уваги Сократа була людина. Необхідно декілька слів сказати про час, в якому жив Сократ. Сократ же в самій гущі народу вів бесіди, і своїми на вигляд простими питаннями ставив в глухий кут прихильників демагогічного режиму: аристократи вважали його простолюдином, який багато собі дозволяє, а демократи боялися його хльосткого викриття. Внутрішній закон, якому підкоряється людина, відрізняється від законів природи, він підносить людину над її власною обмеженістю, змушує мислити: «сам бог зобовязав людину жити, займаючись філософією».Відомо, що Сократ вважав, ніби його супроводжує якийсь демон (геній), який, за відомостями Платона, дає йому поради, зупиняє його, коли він хоче зробити «неправильний» вчинок, а на думку Ксенофона, активно спонукає його до дій. Одні дослідники бачать в демона Сократа метафору, якої він іронічно прикривав свою власну совість, розум чи здоровий глузд, інші - просвітлене почуття, просвітлене внутрішнє чуття або інстинкт, треті - вираз внутрішнього одкровення чи прояв релігійного ентузіазму; четверті - «жахливий» феномен, при якому інстинкт і свідомість (їх функція) замінюють один одного; пяті - свідчення того, що внутрішнього світу кожного властива трансцендентність. Гегель, приділив демону Сократа значну увагу, повязує його з нездатністю греків приймати рішення, керуючись внутрішніми мотивами.Матеріалісти, вивчаючи природу, прийшли до заперечення божественного розуму у світі, софісти взяли під сумнів і осміяли всі колишні погляди, - необхідно тому, відповідно до Сократа, звернутися до пізнання самого себе, людського духу й у ньому знайти основу релігії і моралі. Таким чином, основне філософське питання Сократ вирішує як ідеаліст: первинним для нього є дух, свідомість, природа ж - це щось вторинне і навіть несуттєве, не варте уваги філософа. «Вони, - говорив Сократ про богів, - вклали в нас розум, за допомогою якого ми судимо про предмети відчуття і, передавши їх памяті, дізнаємося, що і як корисно, і взагалі придумуємо засоби насолоджуватися корисним і уникати шкідливого. Людина, за Сократом, був би взагалі позбавлений розуму і знання, якщо б у ньому, поряд із смертним тілом, не було б безсмертної душі. Тут Сократ дотримувався позиції дельфійського оракула, який на питання «Як догоджати богам?» відповів: «По міським статутам», тобто відповідно сформованим полісним звичаям і порядкам.Звичайно ж люди тільки думають, що знають, і їх думки в більшості випадків мало чим відрізняються від простого незнання. Але є, вважав Сократ, і справжні думки, які знаходяться як би між знанням і незнанням. Істинну думку, так само як і знання, керуючи людиною, направляє його до вірної мети і утримує в межах чесноти. Таку істинну думку і відповідна йому чеснота доступні людині, і він може при необхідних умовах їм навчитися. Морально-етичний сенс людських пошуків істини та оволодіння знанням зумовлюється тим, що витоки знання і моральності походять, за Сократом, до богів.Хоча прагнення до самопізнання було властиво ранній грецькій філософії, лише Сократ зробив формулу мудрості - «Пізнай самого себе», основною частиною свого вчення. Сократ бачив завдання філософії в дослідженні етико-пізнавальної сфери людського життя і діяльності. Сократ вважав, що людина більш за все потребує пізнанні самого себе і своїх справ, визначенні програми й цілі своєї діяльності, чіткому усвідомленні того, що є добро і зло, прекрасне й потворне, істина і оману. Дорога самопізнання веде людину до розуміння свого місця в світі, до зясуванню того, «який він по відношенню до користування собою як людиною» - дізнаємося з праць Ксенофонта, написаних про Сократа.Сократ вважав, що знання божественно, і тільки воно підносить людину і уподібнює його богам. Більшість же людей, вважав він, цурається знань і керується випадковими потягами і мінливими почуттями.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Біографія Сократа

2. Сократівська філософія

2.1 Становлення філософських поглядів Сократа

2.2 Демон Сократа

2.3 Релігійні погляди і поняття про загробне життя

2.4 Доброчесність в понятті Сократа

2.5 Самопізнання в розумінні Сократа

2.6 Філософська концепція знання та пізнання

3. Філософський метод Сократа

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ