Сміховий світ російської музичної класики - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені П.І.Роботу виконано у Національній музичній академії України імені П.І. Науковий консультант - доктор мистецтвознавства, професор Зінькевич Олена Сергіївна, завідувач кафедри історії музики етносів України і музичної критики; Національна музична академія України імені П. І. Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Герасимова-Персидська Ніна Олександрівна, завідувач кафедри старовинної музики; Національна музична академія України імені П. І. Захист відбудеться 25 червня 2008 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України імені П.І. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної музичної академії України імені П.І.Між тим, спадок більшості композиторів, як і вся музична культура, репрезентує подвійну експозицію світу: поряд із «серйозними» артефактами завжди існують не менш значні за проблематикою «сміхові». Серед музикознавчих праць, автори яких здійснили прорив у вивченні сміхового світу музики, - робота ««Комічне в музиці» Б. Наукова мета дослідження полягає у тому, щоб вивчити історію і теорію сміхового світу російської музичної класики, розробити концепцію сміхового музичного тексту і музичної пародії, визначити специфіку «сміхового стилю» російських композиторів-класиків, передусім, М. визначити механізми взаємодії сміхового музичного світу із світом «високої» культури; Ключове поняття дисертації - сміховий музичний світ - включає системний комплекс явищ: а) музично-текстову сферу - твори зі сміховою образністю; б) незафіксоване імровізаційно-музичне виконавство; в) позамузичну художньо-сміхову діяльність (літературний спадок, епістолярій, образотворча і театральна практика); г) царину «позатекстових» проявів - світосприйняття, специфіка спілкування композитора, психокреативна домінанта, часто визначені установкою на комізм.Виявлено основні фактори становлення національних властивостей культурного сміху, а саме: ментальні засади; культурні архетипи, які формували сміхову культуру (насамперед, скомороство і юродство); історичний фактор; ставлення до сміху церкви і влади; звязок категорії сміху з національною філософією світосприйняття. Природжений «сміховий інтелект», який складає типову рису композитора - homo ridens, обумовлює його схильність до гуморобіки (здатність робити смішне) та гумороптики (здатність бачити смішне, за С. Доведено, що сміхова творча реакція, яка виникає на межі соціокультурних і психобіологічних координат, визначає «сміховий стиль» композитора, індивідуальну систему значень, унікальність інтонаційно-сміхового образу світу, який, попри типологічні ознаки, має виражену своєрідність. Ймовірно, елементи первісної спільності (музика, танець, сміх, ритмізоване слово, міміка), поступово випадаючи із синкрезису, продовжували ілюмінувати, за законами памяті культури, колишню смислову ієрархію. За моторною експресією і характером естетичного ставлення до обєкту («сміх заради сміху») він виявляє ознаки першого типу СМТ.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ