Розгляд лексичних та семантичних особливостей художнього мовлення Лесі Українки. Опис вербальних образів та колористичних ознак в сполучуваності лексем. Особливості вираження словотвору, експресії та сполучуваності слів у мовотворчості письменниці.
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукВивчення процесів мовного розвитку, зокрема в аспектах вияву експресивних потенцій мови, є актуальною гуманітарною проблемою, тому що в цілому стосується мови як вияву духовної культури народу. Відтак, вивчаючи мовні персоналії видатних мовотворців можна простежити за вершинами розвитку мови у плині часу й у перспективах ще не реалізованих можливостей. Вивчення процесів відображення кольоровідчуття в мові розпочато ще за часів Арістотеля й нині триває в різних лінгвістичних галузях: етимології та історії кольоронайменувань (Н. Рисак, проте автор не виявляє наявних системно-структурних звязків у межах семантичного поля кольороназв усього художнього мовлення Лесі Українки, досить схематично визначає кольорову символіку, котра є невідємною властивістю поетичного мовлення, не звертає уваги на значення семантичної сполучуваності в домінантних групах кольоронайменувань. Наукова новизна й теоретичне значення дисертаційної роботи полягають у тому, що вперше в українській стилістиці системно досліджено семантичне поле кольороназв усього художнього мовлення Лесі Українки як один з аспектів характеристики ідіостилю письменниці і як засіб відображення індивідуальної мовної картини світу, вперше зроблена спроба укласти словник сполучуваності слів кольоронайменувань у мовотворчості письменниці й диференціювати групи за семантичною сполучуваністю в межах домінантних кольоропозначень, описавши їх зважаючи на дотримання традицій та індивідуально-авторське використання асоціативної символіки в поетичному та прозовому мовленні, що можна вважати першим кроком до створення Словника мови Лесі Українки, якого й досі не укладено.Здатність людини розрізняти кольори вирізняє її з-поміж більшості живих істот, і тому у витоків культури колір часто дорівнювався слову. У розвинених мовах семантичне поле кольороназв складається як із власне кольоропозначень, так і з асоціативних, метафоричних, побудованих на складних взаємозвязках назв предметів чи явищ з їх забарвленням і образом, що виникає в уяві носіїв певної мови на різних етапах її історичного розвитку. Будь-який колір сам по собі, взятий окремо, не виражає експресію, і лише за певного поєднання відповідно до сюжету, композиції, авторського задуму, художньої школи або контекстуального оточення і «проявлення» конотацій, закладених історичним досвідом, досвідом кожного мовного колективу, національно-культурних традицій, він (колір) може стати чи прекрасним, чи неприємним, чи навіть потворним. Семантичне поле кольороназв у художньому мовленні Лесі Українки складається з 52 компонентів: білий - 347, чорний - 259, червоний - 172, золотий - 107, зелений - 99, блакитний - 70, рожевий - 56, срібний - 55, синій - 53, сивий - 48, жовтий - 32, сірий - 32, багряний - 21, кривавий - 21, вогненний - 14, пурпуровий - 14, карий - 8, красний - 7, рудий - 7, жовтогарячий - 5, румяний - 5, русий - 5, рубіновий - 4, сизий - 4, кремовий - 3, бронзовий - 2, брунатний - 2, кармазиновий - 2, крові барва - 2, мідяний - 2, попелястий - 2, слонової кістки - 2, смуглявий - 2, сніжний - 2, агатовий - 1, алебастровий - 1, бурячковий - 1, димчастий - 1, золота старого барва - 1, каштановий - 1, кораловий - 1, кори барва - 1, ліловий - 1, маку зівялого барва - 1, малиновий - 1, мармуровий - 1, молочний - 1, мулу барва - 1, опаловий - 1, смарагдовий - 1, споловілий - 1, фіалковий - 1 (усього - 1484 слововживання). Семантичне поле кольороназв складається з таких лексико-семантичних груп: зі значенням білого, чорного, сірого, червоного, жовтого, жовтогарячого, зеленого, синього та блакитного, брунатного, фіолетового кольорів.Мова творів письменника є реальною даністю, яка дає підстави для розуміння світосприйняття, характеру, способів і засобів відображення автором дійсності. Слово як елемент художнього твору набуває нових властивостей, зокрема має здатність вступати в семантичні відношення з елементами різних семантичних полів, водночас реалізовувати декілька значень. Митець вкладає в слово важливі індивідуально-авторські, асоціативні, оцінні конотації, що сприяє розширенню меж художнього мовлення. Мовна майстерність письменника, якщо він є мовною персоналією, на час його творчості неодмінно становить вершину в розвитку мови, зокрема не лише на рівні інтелектуального її ґрунту, а й на рівні експресивної потужності. Сутність дослідження полягає в тому, що модель семантичного поля, виявлена під час аналізу художнього мовлення одного автора, неодмінно відмінна від тієї ж моделі, що її можна вибудувати на підставі аналізу художнього мовлення іншого автора.
План
. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
