Основні відомості про східне слов"янство, їх релігійні уявлення та вірування. Аналіз язичницької поховальної обрядовості. Функції слов"янської міфології, головні боги та способи поклоніння їм. Язичницькі уявлення східних слов’ян про небесний світ.
Міфологічні образи як уособлення живих сил природи, утворюючи язичницький пантеон богів, перебували у своїй ієрархічній зумовленості. Словянська міфологія є величезним духовним скарбом нарівні з іншими вищими цінностями культурної спадщини й вона потребує якнайретельнішого дослідження. Знаменно, що саме в період початку - середини минулого століття характеризується не лише інтенсивним прагненням до національної незалежності, а й самоусвідомленням себе кожним словянським народом як етносу в історичній памяті, у створеній на той час національній літературі, фольклорних та етнографічних традиціях, у пошуках прадавніх джерел своєї духовності. Міфологія словян, як і всі ті міфи світу, котрі збереглися до сьогодення, живе у своїх кількох часових вимірах. Саме язичництво у більшості випадків передувало християнству, місцями у формі складно організованого пантеону богів, як в античному світі, місцями у формі обрядового поклоніння чисельним духам та напівбогам.Протягом VII-VIII ст. словяни широко розселилися на території Східної Європи: землі східних словян простягалися від далекого озера Ільмень на півночі майже до Чорного моря на півдні. Історичним центром східного словянства здавна було Середнє Подніпровя, де проживали поляни. Їхніми східними сусідами були сіверяни, далі знаходилися землі радимичів, вятичів. Західні межі розселення східнословянських племен сягали Прикарпаття, де мешкали білі хорвати, і ріки Західний Буг, уздовж течії якої тягнулися землі волинян. На території сучасної України протягом VII-IX ст. мешкали насамперед такі східнословянські племена, як поляни, деревляни, сіверяни, волиняни (давніші назви - дуліби, бужани), білі хорвати, уличі, тиверці.Серцевиною культури стародавніх словян, як і культури будь-якого народу є світогляд. Крім того, етнографія словянських народів дає нам багатий і дорогоцінний матеріал для вивчення релігійних вірувань стародавніх словян та їх залишків у сучасній релігійній культурі. Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, зокрема й словяни пройшли такі стадії: Фетишизм - віра в надприродні властивості різних предметів або обєктів. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища - перш за все до сонця, води, землі, дерев і т. д., а особливо до тварин і птахів. Ранні релігії стародавніх словян були анімістичними (лат. anima, animus - душа, живе).Комплекс звичаїв та обрядів повязаних зі смертю небіжчика, підготовкою місця поховання, одягу, поховальної споруди, засобів доставки тіла небіжчика до місця поховання складав перший обовязковий етап переходу небіжчика до потойбічного світу і був покликаний захистити живих людей від шкідливого впливу мерців, змилостивити померлого, замінити ритуальними діями людську жертву, а також підготувати все необхідне для наступного етапу поховального культу. Поминальний ритуальний комплекс, складався з системи звичаїв та обрядів, направлених на вшанування памяті небіжчиків. Першу групу складають ритуальні дії, повязані з вшануванням памяті конкретної, нещодавно померлої людини. Звичайно, ці обряди мали місце в певні дні, повязані з датою смерті небіжчика. Вони, очевидно, мали місце у східних словян тоді, коли зростала їх залежність від природних стихій (дощу, сонця, родючості землі і т. ін.) Поминання небіжчиків у певні дні року були спрямовані на захист світу живих від негативного впливу мертвих.Головним провідником небіжчика до “небесного світу” було кремаційне багаття. Воно повинне було забезпечити, по-перше, очищення померлого від всього лихого, що супроводжувало його протягом життя, по-друге, розділення його тіла на дві відокремленні субстанції - легку повітряну істоту - дух, який мав потрапити в “небесне царство” разом з димом від кремаційного багаття і кальциновані кістки (або костії, які нібито потрапляли у “антисвіт”). Похідним від культу кремаційного багаття-посередника між двома світами були культи вогневого птаха-півня, крука та чарівного коня.Антисвіт в архаїчній уяві східних словян дохристиянської доби відділявся від реального світу сакральним колом, яке повинно було оберігати живих людей від негативного впливу мерців. Порушення живими людьми священного кордону, який відділяв реальний світ від потойбічного, мало привести, в язичницькій свідомості східних словян, до загибелі святотатця. Традиційні уявлення східних словян-язичників ІХ-ХІІІ ст. про антисвіт відбивають соціально-економічні відносини, притаманні первісно-громадському суспільству докласової доби, тобто в кордонах антисвіту повинна була існувати загальна соціальна та економічна рівність. В свідомості вищих прошарків східнословянського суспільства даної епохи антисвіт був дзеркальним відображенням реального світу, тобто на нього автоматично поширювалися всі соціальні та економічні інститути, що існували в Київській Русі ІХ-ХІІІ ст.
