Системотворчі моделі ідіографії Валерія Шевчука - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРоботу виконано на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертацію присвячено дослідженню особливостей ідіографізму Валерія Шевчука, його системотворчих моделей і способів художнього вияву на ідейно-тематичному, образному, жанровому, стильовому та інтертекстуальному рівнях конкретних творів письменника. Вперше зроблено спробу виявити і дослідити ті явища й процеси в творчості Валерія Шевчука, які формують особливий тип письма, творчий почерк (ідіографізм) письменника, вирізняючи тим самим його прозу в контексті української літератури. Через вивчення процесів видозміни жанрових ознак роману та синтезування в одному творі елементів декількох різних жанрів вперше досліджено явище жанрової дифузії у прозі Валерія Шевчука. Впервые сделана попытка исследования тех явлений и процессов в творчестве Валерия Шевчука, которые формируют особенный тип письма, творческий почерк (идиографизм) писателя, выделяя тем самым его прозу в контексте украинской литературы.Ідіографізм як субєктивна інтерпретація онтологічної реальності, як художньо-образне самовираження письменника визначається й зумовлюється, перш за все, особливостями світогляду автора, його індивідуально-особистісним ставленням до світу. Творчість Валерія Шевчука є настільки цікавим, різноплановим та самобутнім явищем, що, незважаючи на вже існуючі дослідження, все ж деякі важливі аспекти творчості митця залишаються ще не вивченими або ж не адекватно оціненими. Важливим у цьому плані є чітке визначення стильової специфіки прози письменника, потребує перегляду традиційне „вписування” творів Валерія Шевчука в контекст постмодернізму та „химерної прози”. Назріла потреба в дослідженні таких явищ у прозі митця, як художні моделі онтологічної реальності, жанрова дифузія, типи та форми інтертексту. Нової інтерпретації потребують повісті Валерія Шевчука „Сповідь”, „Мор”, „Птахи з невидимого острова”, „Початок жаху”, „У пащу Дракона”, „Розсічене коло”; романи „Око Прірви”, „На полі смиренному”, „Три листки за вікном”.Художня трансформація дійсності у різноманітних її формах найчастіше здійснюється письменником, по-перше, через створення особливого часопростору, в якому руйнується традиційний хронотоп перемежуванням у текстуальному просторі елементів реального та ірреального, сну і дійсності, життя та гри; по-друге, крізь призму свідомості своїх героїв, через їхнє сприйняття, відчуття і розуміння світу та життя, що, в свою чергу, зумовлює ускладнення наративної техніки (використання першоособової нарації, внутрішнього монологу тощо). Сприйняття буття як сну та ілюзії, а, отже, існування в ірреальному просторі, забезпечує героям повістей „Сповідь”, „Птахи з невидимого острова”, „Мор”, „У пащу Дракона” можливість пізнати таємне, відкрити невідомий до того сенс власного життя. Модель „світ-сон” у романі „Срібне молоко” створюється через двопланове зображення письменником художнього простору: паралельно реальній дійсності (пригоди дяка Григорія Комарницького, його мандри) існує сфера фантастичних та сновидних подій, в якій діють тіні героїв, образи-символи срібного молока, Змія-дороги, тут також відбуваються численні метаморфози. Дослідження творів „Ілля Турчиновський” (роман-триптих „Три листки за вікном”), „Мор”, „Сповідь”, „Око Прірви”, „Срібне молоко” та „Початок жаху” показало, що особливість зображення світу та життя як театру полягає в тому, що письменник не протиставляє життя і театр, світ і гру, а поєднує їх, перемежовує, в результаті чого й утворюються художні моделі „світ-театр”, „світ-гра”, а також формується розуміння життя як гри. Якщо у повісті „Сповідь” актуальною є ідея-застереження про перетворення істини на „служку”, то в романі „Око Прірви” Прірва виникає тоді, коли людина перетворює себе на раба своєї ж істини.Розпочавши свою творчість з реалізму та неореалізму (йдеться про оповідання, що ввійшли до збірок „Серед тижня”, „Вечір святої осені”, „Долина Джерел”, про повісті „Середохрестя”, „Крик півня на світанку”, „Маленьке вечірнє інтермецо”, а також про романи „Набережна, 12”, „Дзиґар одвічний”), і не зрікаючись їх надалі, Валерій Шевчук з кожним новим твором видозмінює своє стильове „обличчя”. Дослідження проблеми функціонування у творах письменника стильових елементів постмодернізму дозволило зясувати, що у прозі Валерія Шевчука відсутні такі характерні для постмодернізму риси, як стилізація, самокоментування, карнавалізація, відсутність самозаглибленості та будь-яких цінностей, відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва; письменник у своїх творах не руйнує форму, сюжет, а ускладнює їх, модифікує, урізноманітнює. Окремо розглянуто проблему приналежності творів Валерія Шевчука до „химерної прози”.

2. Основний зміст дисертації