Система пенсійного забезпечення в Україні як основа соціального захисту населення - Дипломная работа

Вміст ВСТУП 1. РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 1.1 Правова природа пенсій 1.2 Види пенсій 1.3 Призначення, нарахування і виплата пенсій РОЗДІЛ 2. ПЕРСОНІФІКОВАНИЙ ОБЛІК ЯК НАЙВАЖЛИВІША СКЛАДОВА ЧАСТИНА РЕФОРМУВАННЯ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ 2.1 Сутність та основні положення персоніфікованого обліку відомостей в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування 2.2 Учасники СПОВ та технологія обміну інформацією між ними 2.3 Порядок формування та подання звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду 2.4 Результати, сучасні проблеми та пропозиції щодо удосконалення процесу впровадження персоніфікованого обліку в Україні РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ПЕРСОНІФІКОВАНОГО ОБЛІКУ 3.1 Аналітика роботи системи СПОВ-1 Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області 3.2 Огляд існуючих проблем та визначення шляхів удосконалення діючої системи персоніфікованого обліку 3.3 Напрямки застосування отриманих результатів дослідження ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТОК ВСТУП Турбота про людей похилого віку займає центральне місце в державній політиці України. В нашій країні проводиться пенсійна реформа, метою якої є приведення в пряму залежність розміру пенсії громадянина від його участі в фінансуванні пенсійної системи. Реформа насамперед спрямована на відновлення пенсії як виплат, пов’язаних з трудовим вкладом, і встановлення диференційованого підходу у визначенні розміру виплат, залежно від тривалості страхового стажу і розміру внесків у Пенсійний фонд України. У різні часи і в різних країнах питання соціального забезпечення вирішувалися по-різному - розв’язання їх через сімейне утримання непрацездатних, через благодійництво, шляхом утворення різних громадських і професійних об’єднань, покликаних здійснювати відповідну підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності , були скоріше окремими спробами вирішення проблеми, а не її комплексним розв’язанням. Соціальне забезпечення стало одним з ключових моментів соціально - трудових відносин, елементом державної політики економічно розвинених країн, предметом регулювання їхніх правових систем. Одним з найпоширеніших у світі механізмів, за допомогою якого розв’язуються проблеми матеріального забезпечення непрацездатних членів суспільства, є система соціального страхування. Соціальне страхування покликане забезпечити захист людини від соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям, матеріальним забезпеченням у старості. Захист від таких видів соціальних ризиків, як повна або часткова втрата працездатності та джерел існування в старості внаслідок інвалідності, у зв’язку із втратою годувальника є головною метою такого виду соціального страхування, як пенсійне. З огляду на це головною функцією системи пенсійного страхування є формування у спеціальних страхових фондах фінансових ресурсів, необхідних для задоволення матеріальних і соціальних потреб учасників страхової системи в разі настання зазначених соціальних ризиків. Відповідно основними завданнями системи пенсійного страхування є: створення та забезпечення функціонування страхових інституцій (страхових фондів або страховиків); акумуляція у страхових фондах необхідних фінансових ресурсів через цільові платежі ( страхові внески) страхувальників , тобто осіб, які спрямовують (відкладають) частину власних коштів (доходу) на користь осіб, які потребують захисту від страхових ризиків (застраховані особи); забезпечення збереження та відтворення цільового використання коштів страхових фондів; розподіл ресурсів страхових фондів між застрахованими особами в разі виникнення страхового ризику ( настання страхового випадку) у вигляді страхових виплат - пенсій ; регулювання відносин між учасниками страхової системи - страховиком, страхувальниками та застрахованими особами. Забезпечення економічної та фінансової стабільності, соціальної справедливості в пенсійному питанні вже сьогодні вимагає запровадження в Україні багаторівневої пенсійної системи, елементи якої успішно апробувалися впродовж багатьох років у цивілізованих країнах. З урахуванням цього досвіду пенсійна реформа в Україні проводиться за трьома напрямами (рівнями): реформування державної солідарної системи (перший рівень), створення обов’язкової накопичувальної системи персональних пенсійних рахунків (другий рівень) і добровільної системи недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень). Вважається, що запровадження нової пенсійної системи забезпечить отримання загального розміру пенсійних виплат на рівні 60%-70% середньої заробітної плати, що відповідатиме світовим стандартам соціального забезпечення цієї категорії громадян. Близько половини цих виплат складатиме частка коштів, що накопичуватиметься в недержавних пенсійних фондах, банківських установах і страхових компаніях, систему яких ще належить створити. Це в свою чергу, стане можливим за умови створення і